Listen to the text.

segunda-feira, 30 de março de 2015

Escolher o título de uma exposição, actividade ou evento não é algo fácil. Não quando o que se pretende é que possa transmitir algo sobre o conteúdo e ser curioso ou engraçado o suficiente para atrair a atenção das pessoas



O que há num título?

Escolher o título de uma exposição, actividade ou evento não é algo fácil. Não quando o que se pretende é que possa transmitir algo sobre o conteúdo e ser curioso ou engraçado o suficiente para atrair a atenção das pessoas – e, também, ser eficaz quando aplicado em materiais promocionais. O que normalmente se encontra ao abrir uma agenda cultural são títulos que apresentam o óbvio (por exemplo, o nome de um artista que podemos ou não conhecer) ou que tentam descrever o conteúdo de uma forma algo seca, maçadora ou repetitiva - palavras como "lugar", "memória", "olhar", "tesouros" são das mais preferidas por museus. Outro caso que devemos considerar é o de peças de teatro e performances contemporâneas, cujos títulos podem ser de 2-3 linhas, para serem depois abreviados para "uso diário" pela própria equipa artística e pelo público, levando ao que, provavelmente, deveria ter sido o título em primeiro lugar...









Tentei lembrar-me de títulos que funcionaram bem para mim e ocorreram-me logo dois:


"Unter 10" no Wien Museum (Foto: Maria Vlachou)

"Unter 10 - Wertvolles en miniatura" (Abaixo de 10 - Tesouros em miniatura), no Wien Museum, foi uma exposição de 2013 que apresentava objectos da colecção do museu escolhidos com base no critério rígido que nenhum deles podia ter mais de 10 cm de largura, altura, profundidade ou diâmetro. Desde objectos que procuravam “simplesmente” responder ao desafio da miniaturização, a utensílios do bébé, frascos de cheiro ou panfletos políticos ilegais, esta exposição fez-nos olhar (também com a ajuda de lupas ...), e olhar melhor, de maneira diferente, para a colecção. O museu não estava na minha lista de visitas, mas não pude resistir ao título.


Entrada da exposição "Disobedient Objects", V&A (Foto: Maria Vlachou)

Mais recentemente, "Disobedient Objects” (Objectos Desobedientes) foi outro título de exposição que chamou a minha atenção. Apareceu pela primeira vez no meu “feed” de notícias no verão passado, entre dezenas de diferentes títulos de notícias. Parei e abri o artigo. Citando o site do Victoria & Albert Museum, "Desde bules das Sufragistas a robots de protesto, esta exposição foi a primeira a examinar o papel poderoso de objectos em movimentos de mudança social. Demonstrou como o activismo político impulsiona uma riqueza de engenho no design e de criatividade colectiva que desafiam definições-padrão de arte e design." Tive a oportunidade de visitar a exposição em Novembro passado e correspondeu às minhas expectativas. O objecto que mais me tocou foi uma nota líbia desfigurada (o rosto rabiscado sendo o de Gaddafi). Lembrou-me de um líbio a ser entrevistado após ter visto o cadáver de Gaddafi: "Nós sempre pensámos que ele era um homem grande. Ele é pequeno, ele é tão pequeno."


Nota líbia desfigurada na exposição "Disobedient Objects", V&A (Foto: Maria Vlachou)



Vale a pena falar também de alguns exemplos refrescantes que surgiram recentemente em Portugal.




"Vivinha a saltar!" é uma exposição no Museu Bordalo Pinheiro que apresenta dois símbolos da cidade de Lisboa: a varina, uma figura popular na obra de Rafael Bordalo Pinheiro; e a sardinha, que se tornou num ícone da cidade e numa fonte de inspiração para artistas contemporâneos. O nome da exposição, "Vivinha a saltar!", um dos pregões mais famosos das varinas, tinha sido título de uma crónica sobre política e a sociedade portuguesa publicada no jornal "A Paródia", fundado por Bordalo Pinheiro.






Na semana passada, o Museu Municipal de Penafiel celebrou o Dia Mundial da Poesia, a 21 de Março, com "Dois garfos de conversa", uma conferência sobre os poetas da cidade, seguida de um jantar no museu. Conforme me explicou a directora do museu, título e cartaz foram criados pela equipa do Museu.






No mesmo dia, o colectivo de jovens Faz 15-25 celebrou o seu primeiro ano de existência no Museu Arpad Szenes - Vieira da Silva com filmes, poesia, palestras, oficinas e comida, inspirados na exposição temporária do museu "Sonnabend | Paris - New York" e dirigidos a públicos jovens. O título da iniciativa: "Faz-Tá POP!".








Por fim, a Fundação Calouste Gulbenkian surpreendeu-nos em Dezembro passado com um convite "P'ra Rir", um ciclo de cinema (agora na sua segunda edição), que dá às pessoas a oportunidade de ver cinema numa sala grande, o recentemente renovado Grande Auditório da Fundação. De acordo com João Mário Grilo, responsável pela programação, o riso pareceu-lhe ser um bom gesto inaugural. "E será errado pensar que se trata de (mais) um 'ciclo de comédias', porque no cinema, como na vida, se ri de muitos modos diferentes, e até nos dramas."




Retirado da página de Facebook da Fundação Calouste Gulbenkian.



Tanto nas instituições culturais grandes como nas pequenas, o processo de escolha de um título pode envolver diferentes pessoas e departamentos: curadores, directores, assessores de imprensa, as equipas de educação e de comunicação. Recentemente, a Fundação Gulbenkian decidiu envolver o público na escolha do título de uma exposição de 2016 no Museu Gulbenkian. Como mencionado no início do post, o objectivo ao escolher um título é que este possa transmitir algo sobre o conteúdo, atrair a atenção das pessoas, ser eficaz quando aplicado nos materiais promocionais (neste caso, um bom design gráfico é definitivamente uma vantagem). Um último conselho, dos nossos colegas do Australian Museum: "Assegure-se que os funcionários da recepção / frente-de-casa estão confortáveis ​​ao dizer o título em voz alta, pois muitas vezes são eles que vendem a exposição aos visitantes." E têm razão!

Agradecimentos: Elisabete Caramelo, Isabel Aguilar, Maria José Santos, Rui Belo, Sara Pais.


fonte: @edisonmariotti #edisonmariotti 





Mais leituras:




MUSEOS Y SEÑAS DE IDENTIDAD -- · en MUSEO, MUSEOGRAFÍA,MUSEOLOGÍA, OPINIÓN, PATRIMONIO. ·

Con huevos y patatas, querámoslo o no, se puede hacer tortilla de patatas. Debemos decir también que siendo aparentemente una receta la mar de simple, la diversidad en el resultado final puede ser asombrosa. Y si, además, nos permitimos la inclusión de algún que otro ingrediente más, pues entonces entramos de lleno en el universo y más allá de la tortilla de patatas. ¿Qué queremos decir con todo esto? Nos referimos a que todos los museos del mundo disponen de los ingredientes necesarios para elaborar su proyecto de museo participativo. Pero lo realmente importante es escoger los ingredientes que hagan del museo un espacio atractivo fundamentalmente para los sentidos, donde el visitante se sienta cómodo y que además se vea identificado y comprometido con el patrimonio que ese museo conserva. El menú no necesita ser complejo y extenso, pero tiene que estar adaptado a todos los gustos.


Creemos que los museos no deben hacer todos lo mismo y de la misma manera, porque, si no, estaremos condenados al fracaso. Debemos ser capaces de generar una marca propia que nos haga visibles e identificables en el conglomerado de museos con los que compartimos misión y visitantes. tenemos que crear un perfil propio, buscar que objetos de nuestras colecciones son verdaderamente singulares y que, por esta singularidad que poseen, se conviertan en una atractivo para la mayoría de los visitantes; que despierten curiosidad a todos en su aran por descubrir cosas nuevas, un verdadero aliciente para visitar nuestro museo. Estos objetos singulares deben ocupar un espacio destacado en el itinerario de la exposición.


Es importantes señalar que cada uno de los objetos expuestos, ya sea en las exposiciones permanentes o en las temporales, tengan entidad propia y no necesiten nada para destacar, pero esto normalmente solo ocurre en los grandes museos. En el mapa de museos la mayoría son locales y muchos son pobres. Estos museos locales deben buscar su propia Mona Lisa, su Nefertiti, su Guernica, sus Meninas, y convertir ese patrimonio particular en objeto de deseo del mayor número de visitantes posible y que sirva para poner en valor el resto de la colección. La elección de esos objetos diferenciadores deben estar relacionados con la comunidad para construir entre todos la identidad del objeto y, en consecuencia, del museo.


Si la comunidad, por razones diferentes – históricas, culturales, identitarias, tradicionales y/o sentimentales -, le da importancia a unos objetos más que a otros, hace falta que los responsables de los departamentos de conservación y educación encuentren la manera de elaborar un discurso que permita explicar el porqué del valor del objeto. Los objetos de las colecciones han de ayudarnos a crear una marca, la Marca que nos identificará. En el caso de los museos locales que luchan por la supervivencia, para conseguir que se conviertan en un lugar atractivo para todos los públicos, necesitará reunir algunos requisitos, unas características únicas y singulares que muestren aquello que es imposible poder ver y, sobre todo, experimentar y sentir en otro museo que no sea el nuestro.


fonte: @edisonmariotti #edisonmariotti Espacio Visual Europa (EVE)

Музеї Києва Національний музей історії України

Національний музей історії України бере свій початок у 1899 році, коли була відкрита археологічна виставка в Міському музеї старовини і мистецтва на нинішній вулиці Грушевського. Офіційне відкриття та освячення музею, який тоді отримав назву «Київський художньо-промисловий і науковий музей імператора Миколи Олександровича», відбулося 23 грудня 1904 року. У 1935 році музей змінив своє місцерозташування — його перемістили до музейного містечка на території Києво-Печерської лаври. Під час Другої Світової війни музейна колекція була вивезена до Уфи, а в 1944 році музейні експонати повернулися назад до Києва. Музейну експозицію розмістили на Старокиївській горі у приміщенні колишньої художньої школи. В цій будівлі музей історії знаходиться і донині. Особливо цінними вважаються археологічні та нумізматичні колекції музею. Не менш цікаві колекції холодної та вогнепальної зброї, етнографії, унікальні видання книг, вироби зі скла та порцеляни. На сьогодні фонди музею налічують понад 800 тис. унікальних пам'яток історії та культури. Крім основної експозиції, в музеї працює кілька виставок: «Нагороди країн світу», «З історії грошового обігу в Україні», «Серж Лифар. Життя для танцю».





Гидрія, Амфора, Ситула V в. до н. е., с. Піщане, Черкаська обл.

.

Фасад Національного музею історії України, м.Київ





Декоративна ваза, поч. ХХ в. Південний Китай, Кантон








Генеральний директор Національного музею історії України Сергій ЧАЙКОВСЬКИЙ: «ВАЖЛИВО ЗБЕРЕГТИ ІСТОРІЮ ДЛЯ НАЩАДКІВ» Чи цікаво вам, де і як жили предки сучасних українців? А як вони обробляли землю, зводили будинки, воювали за свою землю? Тоді приходьте до Національного музею історії України, розташованого в історичному центрі Києва, на тому місці, де за часів Київської Русі стояли хороми київських князів. Національний музей історії України – один із найвідвідуваніших у Києві. Тут працює понад 15 експозицій. Музейна експозиція в цілому являє собою процес розвитку суспільства на території України від глибокої давнини до наших днів. Серед експонатів – предмети побуту перших трипільських поселень, зброя і обладунок древніх половців, матеріали періоду Київської Русі, епохи радянської влади та періоду незалежності. Музей був заснований 1904 року. Базою для його колекції стала археологічна виставка 1899 року, яка знаходилася у приміщенні нинішнього Національного художнього музею. Засновниками музею стали відомі українські вчені-археологи Микола Беляшевський і Вікентій Хвойка, етнограф Щербаківський та інші. Попервах музей існував на кошти меценатів, і лише 1909 року йому було виділено державну річну субсидію. 1944 року його колекція переїхала до будівлі колишньої художньої школи на Старокиївській горі, де й знаходиться досі.

Будівля музею

Відвідувачі музею розглядають унікальні монети

Фундамент Десятинної церкви


Особливо цінними є тут археологічні колекції. Серед них – матеріали Мезинської та Кирилівської стоянок древньокам’яного віку, Трипільських землеробських племен та інших культур епохи міді-бронзи, періоду ранніх слов'ян і давньоруської держави – Київської Русі. Музей має цінні колекції холодної й вогнепальної зброї, етнографії, нумізматики, боністики і фалеристики, унікальні видання книг, вироби зі скла й порцеляни. Крім основної експозиції, присвяченої українській історії, в музеї працює кілька тематичних виставок: «Світ Трипілля», «Нагороди країн світу», «З історії грошового обігу в Україні», «Серж Лифар. Життя для танцю». Карета Єлизавети й унікальні монети Наприклад, якщо вам цікаво, в якій кареті їздила імператриця Єлизавета Петрівна, то її (карету) ви можете побачити в одному із залів музею. Досліджуючи минуле, наші сучасники були вражені казковою розкішшю двору імператриці Єлизавети Петрівни та її урочистими виїздами. В експозиції представлено унікальний тип легкої карети coupe (купе) першої половини XVIII ст. Це парадна царська карета імператриці Єлизавети Петрівни, яку вона подарувала київському митрополитові Рафаїлу Заборовському під час перебування у Києві 1744 року. 1903 року цей шикарний екіпаж, який тривалий час знаходився у дворі митрополита Святої Софії, був переданий Київському міському музею, який згодом став Національним музеєм історії України.


Знаменита пектораль із голографічної виставки


Та сама карета Єлизавети

Ікона Богоматері з тієї ж колекції

– Це лише один із наших експонатів, – розповідає генеральний директор музею Сергій Чайковський. – Особливу ж гордість викликають наші археологічна, нумізматична колекції та голографічна виставка. Вони ретельно збираються й зберігаються. Адже дуже важливо зберегти історію українського народу для наших нащадків. Нумізматична колекція нашого музею – найбільша в Україні. Вона налічує 120 тисяч одиниць і збирається вже майже 200 років. Але, чесно вам скажу, аналогів тим монетам, які ми отримали торік від Служби безпеки України, у нас дуже мало. СБУ передала нам і музейному комплексу «Мистецький арсенал» 37 золотих і 294 срібні монети. Першу колекцію вилучили влітку 2008 року у громадянина Росії, коли той перетинав митний кордон України і Польщі, другу – також у росіянина, який хотів вивезти монети з Луганської області на батьківщину і ховав їх у ящику з інструментами свого легкового автомобіля. Ці монети мають значну історичну цінність. Вона полягає в тому, що монети виготовлені майже три століття тому. Золоті монети були зроблені в Російській імперії і Німеччині ще в середині ХІХ століття. Серед срібних монет є так звані сибірські, які чеканилися в Росії у 1766–1781 роках обмеженою кількістю саме для Сибіру. СБУ нам передавала й раніше ікони, предмети побуту, предмети періоду Київської Русі й ХV століття. Завдяки такій співпраці, вилучені скарби не розходяться по приватних колекціях, а переходять у національне надбання.


Св. Михайло, який був на ратуші

Статуя Феміди


Додамо до сказаного, що розподілом монет між музеями відає Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України. Як зазначив її голова Юрій Савчук, за чинним законодавством головним закладом, якому передаються на збереження цінні предмети й коштовності, є Національний музей історії, інші музеї визначає експертна рада служби. Музей у валізі Гордістю експозиції музею, за словами його директора Сергія Чайковського, є і пересувна голографічна виставка «Золота скарбниця України», яка вже побувала у багатьох країнах світу. Її бачили і парижани, і москвичі, і представники української діаспори в далекій сибірській Тюмені. На мене особисто голографічні, об'ємні зображення унікальних реліквій української історії справили дуже велике враження. Колекцію створили СП «Голографія» та співробітники Національного музею історії України.


В експозиції музею

В експозиції музею

Чим цікава експозиція? Художні голограми відображають глобальні міграційні процеси на території України за останні 8 тисяч років. Тут представлено близько 30 голографічних картин, на яких зображені безцінні музейні раритети – чаші, жіночі прикраси, кубки... Причому розмір предмета переданий із мікронною точністю. «Адже голографічний метод знімання дає змогу отримати не просто об'ємні зображення, а показати навіть найдрібніші деталі, – пояснює заступник генерального директора музею Іван Явтушенко. – Наприклад, закрутки вовни на шкурах тварин, зображених на скіфській пекторалі, майстер зробив такими мініатюрними, що їх можна розгледіти тільки під лупою. Ці завитки є і на голографічній копії. Вивезти оригінали проблематично: виникає безліч труднощів із розмитненням, страховкою, охороною унікальних предметів (у середньому це варто було б понад 15 млн. євро). Багато предметів такі крихкі, що не підлягають транспортуванню й зберігаються у запасниках музеїв. Об'ємні голограми дають можливість показати шедеври української культури від Трипілля до козацтва без особливих фінансових затрат. Виставка виходить більш мобільною. Фактично це «музей у валізі», який легко перевозити з однієї країни в іншу». Найунікальніший експонат у колекції – золота пектораль – кругла нагрудна прикраса скіфського царя (IV століття до нашої ери), 30, 6 см у діаметрі, вага 1,5 кг. Вона була знайдена відомим українським археологом Борисом Мозолевським 1971 року в Дніпропетровській області. ... І ще один цікавий факт. Неподалік від будівлі Національного музею історії України знаходиться унікальна пам'ятка історії – залишки фундаменту Церкви Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинної), яка була першою кам'яною церквою на Русі. Десятинна церква була споруджена в період 986–996 років. На її будівництво князь Володимир Великий виділив 1 / 10 своїх доходів – саме звідси й пішла назва церкви. І нарешті: як краще дістатися до Національного музею історії України? Найближчі станції метро: «Контрактова площа», «Поштова площа», «Майдан Незалежності».


Musée d’Histoire Urbaine et Sociale de Suresnes (MUS)


Les artisans d’art vous attendent au musée de Suresnes 





Suresnes. Des encadreurs seront présents au Musée d’Histoire urbaine et Sociale demain. (DR).



Huit artisans suresnois seront présents au Musée d’Histoire Urbaine et Sociale de Suresnes (MUS) pour partager leur savoir-faire avec le public demain dimanche. Costumière, ébéniste, encadreurs, tapissiers, fabricant de luminaires, céramiste, sellier maroquinier, au carrefour de la création artistique et de la production économique, ces artisans font preuve d’un savoir-faire qui leur permet de maîtriser les matières pour produire des objets en quantité limitée, parfois uniques.

Entrepreneurs, Parlons Cash - Extraits 1/3.



De 13 heures à 18 heures, au Musée d’Histoire Urbaine et Sociale de Suresnes, 1, place de la gare Suresnes-Longchamps.
fonte: @edisonmariotti #edisonmariotti http://www.leparisien.fr/suresnes-92150/les-artisans-d-art-vous-attendent-au-musee-de-suresnes-28-03-2015-4645873.php#xtref=https%3A%2F%2Fwww.google.com%2F