Listen to the text.

sexta-feira, 2 de março de 2018

In Salvador, Bahia, Brazil, the Bonfim Church Museum is reopened. - Em Salvador, na Bahia, Brasil, o Museu da Igreja do Bonfim é reaberto.

Collection includes ex-votos, images of saints and vestments of priests

1
Ex-votos in the Hall of Miracles: tradition goes back to the 18th century - Disclosure / Secretariat of Tourism of Bahia

The history of the more than 260 years of the Basilica Sanctuary Senhor do Bonfim can now be better known in the museum dedicated to the institution, recently reopened after a careful work of reorganizing its collection. Through the galleries, visitors will have the opportunity to see sacred images, liturgical objects (chalice, bells, reliquaries), vestments of priests and photographs, among other objects.

The main collection of the collection brings together 36 paintings by José Teófilo de Jesus, from the Bahia School of Painting, which depict scenes from the Bible. But the main highlight of the memorial is the ex-votos (paintings, plaques and replicas of body parts) that the faithful deposit in the Hall of Miracles to thank the blessings of Senhor do Bonfim. The tradition of reciprocating graces dates back to 1754, the church's opening year.

2
The collection of the Museum of the Church of the Bonfim includes pictures, images and vestments of priests. - Disclosure / Secretariat of Tourism of Bahia

Visits can be made from Tuesday to Sunday, from 8 am to 5 pm, and admission costs R $ 5. In addition to the reopening of the museum, the church administration has liberated access to one of the towers, which offers a privileged view of the Itapagipe Bay.

Religious tourism attracts more than five million visitors to Bahia each year and the washing of the Bonfim staircases, on Monday-Thursday in January, is usually accompanied by about 800 thousand people, who make a procession of eight kilometers between Largo da Igreja da Conceição da Praia and Largo da Igreja do Bonfim, known as Sacred Hill.






Cultura não é o que entra pelos olhos e ouvidos,
mas o que modifica o jeito de olhar e ouvir. 

A cultura e o amor devem estar juntos.
Vamos compartilhar.

Culture is not what enters the eyes and ears, 
but what modifies the way of looking and hearing








--br
Em Salvador, na Bahia, Brasil, o Museu da Igreja do Bonfim é reaberto.

Acervo inclui ex-votos, imagens de santos e vestimentas de sacerdotes

1
Ex-votos na Sala dos Milagres: tradição remonta ao século XVIII - Divulgação / Secretaria de Turismo da Bahia

A história dos mais de 260 anos da Basiílica Santuário Senhor do Bonfim pode agora ser mais bem conhecida no museu dedicado à instituição, recentemente reaberto após um cuidadoso trabalho de reorganização de seu acervo. Pelas galerias, os visitantes terão a oportunidade de ver imagens sacras, objetos litúrgicos (cálice, sinetas, relicários), vestimentas de sacerdotes e fotografias, entre outros objetos.

A principal coleção do acervo reúne 36 quadros a José Teófilo de Jesus, da Escola Baiana de Pintura, que retratam cenas da Bíblia. Mas o maior destaque do memorial são os ex-votos (pinturas, placas e réplicas de partes do corpo) que fieis depositam na Sala dos Milagres para agradecer as bênçaos do Senhor do Bonfim. A tradição de retribuir as graças alcançadas remonta a 1754, ano de abertura da igreja.

2
O acervo do Museu da Igreja do Bonfim inclui quadros, imagens e vestimentas de sacerdotes. - Divulgação/Secretaria de Turismo da Bahia

As visitas podem ser feitas de terça-feira a domingo, das 8h às 17h, e o ingresso custa R$5. Além da reabertura do museu, a administração da igreja liberou o acesso a uma das torres, que oferece vista privilegiada da Baía de Itapagipe.

O turismo religioso atrai mais de cinco milhões de visitantes à Bahia a cada ano e a lavagem das escadarias do Bonfim, na segunda-quinta-feira de janeiro, costuma a ser acompanhada por cerca de 800 mil pessoas, que fazem um cortejo de oito quilômetros entre o Largo da Igreja da Conceição da Praia e o Largo da Igreja do Bonfim, conhecido como Colina Sagrada.




'Tatuagens mais antigas' do mundo são encontradas em múmias do Egito. - 'Oldest tattoos' in the world are found in mummies from Egypt.

Pesquisadores ressaltam que descoberta muda visão sobre vida há 5 mil anos.


1
Jovem homem foi um dos primeiros a ter tatuagem 
The Trustees of The British Museum

LONDRES — Pesquisadores consideram ter encontrado as mais antigas tatuagens do mundo em duas múmias do Egito que datam de cinco mil anos atrás. As ilustrações incluem um touro selvagem e uma ovelha no braço de um cadáver homem e desenhos em formato da letra "S" no braço e no ombro de uma mulher mumificada.

Segundo o estudo, publicado no "Journal of Archaelogical Science", a descoberta antecipa em mil anos a idade da prática das tatuagens na África. Um dos autores da pesquisa, Daniel Antoine explicou à "BBC News" que a constatação dos desenhos na pele das múmias "transforma" o entendimento da ciência sobre como as pessoas viviam nesta era.

"Apenas agora nós temos pistas da vida desses indivíduos notavelmente preservados. Incrivelmente, com mais de cinco mil anos de idade, eles antecipam as evidências de tatuagem na África em um milênio", destacou o curador da Antropologia Física do British Museum.

Encontrada há cerca de 100 anos no Egito, a múmia masculina revelou, por meio de tomografias computadorizadas, a história de um homem que morreu esfaqueado pelas costas quando tinha entre 18 e 21 anos. A mancha escura em seu braço direito era considerada irrelevante até que novos testes infravermelhos revelaram os desenhos. Os pesquisadores interpretaram a arte como um touro selvagem com rabo longo e chifres e uma ovelha Barbary com chifres curvados.


2
Mancha foi interpretada como um touro selvagem 
e uma ovelha com chifres curvados 
The Trustees of The British Museum



Na múmia feminina, os cientistas consideram haver quatro letras "S" desenhadas no ombro direito. A descoberta ainda revelou aos arqueólogos que a modificação do corpo com tatuagens era prática de homens e mulheres: até então, a ciência considerava os desenhos uma tradição feminina.

Na visão dos pesquisadores, as tatuagens representam status, valentia e conhecimento mágico dos indivíduos mumificados. Ambos foram encontrados em Gebelein, a cerca de 40 quilômetros do território que hoje abriga Luxor. Mesmo enterrados em túmulos rasos, sem grande estrutura, os corpos ficaram preservados pelo calor, pela salinidade e pela aridez do deserto. A análise do carbono 14 indica que eles viveram entre 3.351 e 3.017 antes de Cristo. A região seria unificada pelo primeiro faraó apenas em 3.100 a.C.

Uma múmia encontrada em 1991, de nome Ötzi, ficou conhecida por ter tatuagens entre 3.370 e 3.100 antes de Cristo. Ainda assim, os desenhos em sua pele não denotavam figuras, mas sim, apenas traços na vertical ou na horizontal, segundo os pesquisadores.



3
Múmia feminina tem arte com quatro 'S' no ombro 
The Trustees of The British Museum







Cultura não é o que entra pelos olhos e ouvidos,
mas o que modifica o jeito de olhar e ouvir. 

A cultura e o amor devem estar juntos.
Vamos compartilhar.

Culture is not what enters the eyes and ears, 
but what modifies the way of looking and hearing






--in via tradutor do google
'Oldest tattoos' in the world are found in mummies from Egypt.

Researchers point out that discovery changes view about life 5,000 years ago.


1
Young man was one of the first to have a tattoo - The Trustees of The British Museum

LONDON - Researchers say they have found the world's oldest tattoos in two mummies in Egypt dating back five thousand years. The illustrations include a wild bull and a sheep on the arm of a man's corpse and drawings in the letter "S" format on the arm and shoulder of a mummified woman.

According to the study, published in the "Journal of Archaelogical Science", the finding anticipates in a thousand years the age of the practice of tattoos in Africa. One of the authors of the research, Daniel Antoine explained to the BBC News that the discovery of the drawings in the skin of the mummies "transforms" the understanding of science on how people lived in this age.

"Just now we have clues to the lives of these remarkably preserved individuals. Incredibly, over five thousand years old, they anticipate the evidence of tattooing in Africa in a millennium," said the curator of Physical Anthropology at the British Museum.

Found about 100 years ago in Egypt, the male mummy revealed, through computed tomography, the story of a man who died stabbed in the back when he was between 18 and 21 years old. The dark spot on his right arm was considered irrelevant until further infrared tests revealed the designs. The researchers interpreted the art as a wild bull with long tail and horns and a Barbary sheep with curved horns.


2
Mancha was interpreted as a wild bull and a sheep with curved horns - The Trustees of The British Museum



In the female mummy, scientists consider there are four "S" letters drawn on the right shoulder. The discovery also revealed to archaeologists that modifying the body with tattoos was a practice of men and women: until then, science considered drawings a feminine tradition.

In the researchers' view, tattoos represent status, bravery and magical knowledge of mummified individuals. Both were found in Gebelein, about 40 kilometers from the territory that now houses Luxor. Even buried in shallow mounds, with no great structure, the bodies were preserved by the heat, salinity, and aridity of the desert. The carbon 14 analysis indicates that they lived between 3,351 and 3,017 BC. The region would be unified by the first pharaoh only in 3,100 BC.

A mummy found in 1991, named Ötzi, was known to have tattoos between 3,370 and 3,100 BC. Still, the drawings on his skin did not denote figures, but rather only traces vertically or horizontally, according to the researchers.


3
Female Mummy Has Art With Four 'S' On Shoulders - The Trustees of The British Museum



Memories of the body: the triad Vianna of Brazilian dance masters. - Memórias do corpo: a tríade Vianna de mestres brasileiros da dança. - Спогади про тіло: тріада Віанна з бразильських майстрів танцю.

Itaú Cultural inaugurates in São Paulo, Brazil its series of exhibitions of the year with one of the leading names in Brazilian dance history, Angel Vianna. A dancer, choreographer and researcher of the movement, Angel realizes since the 1950s a profound investigation focused on the body and its displacement in space.



The Angel Vianna Occupation - inaugurated this Wednesday (28), with visitation until April 29 - reveals important moments of this career. At the invitation of the Itaú Cultural Memory Center, Jussara Miller, dancer, choreographer and professor, writes about the Vianna School of Body Thought and its three researchers: Angel, Klauss and Rainer.

The relationship between master and apprentice is very present in dance training and in the arts in general. In this sense, when talking about dance masters in Brazil, one can not stop looking at the triad Vianna: Angel, Klauss and son Rainer. The teachings of the three are increasingly implicated in the actions of several generations of body researchers, scene artists, educators and health professionals inside and outside universities.

The trajectory of the Vianna couple - from Minas Gerais, through Bahia, to Rio de Janeiro and São Paulo - delineates the history of dance in Brazil. In the mid-twentieth century, both began a revolutionary artistic-pedagogical research that questioned the rigid patterns of classical ballet teaching. They also brought a somatic approach to the research of the body in motion that was becoming and transforming historically in the processes of modern dance and contemporary dance in the country. They also expanded their actions to the theatrical scene, opening in the 1970s the role of body preparation by researching, at that time, the body between dance and theater.

Since the 1950s, therefore, they presented a current body work thought, insofar as they brought a procedural understanding of the body in research and creation, from the somatic referential. The corporeal unity, the autonomy, the refinement of perception have become central elements in this perspective of the Vianna, in grounding the body research in a state of attention directed to the realization of any movement, be it of the scenic body, or of the body investigating itself, influencing diverse areas of knowledge, in order to collaborate, even for a quality of life of the daily body.

Based on such research principles, the couple's son, Rainer Vianna, in partnership with his wife, Neide Neves, later devoted himself to systematizing his father's work as an unfolding and recognition of research, naming it "technical Klauss Vianna ". This systematization culminated in a training course at the Klauss Vianna Dance School (1992-1995), founded by Rainer and partners. "Rainer, as a vector result of two attitudes ('what' of dance, in Klauss, and 'why', in Angel), dealt with the 'how', seeking the systematization of dispersed knowledge," as Helena Katz (SCHOOL ANGEL VIANNA, 2013). This systematization became a great contribution to the continuity and deepening of the research, and even helped the next generations to have access to the teachings of Klauss and Rainer, which unfortunately departed in 1992 and 1995 respectively.

Angel continued the research, facing with all his strength and courage the events that shook the Vianna family. His thirst to create, to do and to renew, with vigor, delicacy and perseverance, in his daily work with dance - pedagogically and artistically - at his Angel Vianna School and Faculty in Rio de Janeiro, filled this gap left by both in the world of dance. In addition to welcoming, enlightening and enlightening everyone who joins her in the dance enterprise in this country, Angel demonstrates an admirable mastery of attracting, coalescing and including, with respect to the differences of realities, possibilities and choices of each one in working the expression of the moving body.

To look at the Vianna triad of Brazilian masters of dance is to let the memories of the body come to light, so provoked in the body approaches promoted by the technique of these researchers, by working the sensorialities and the processuality of the body in continuous investigation in the classroom and beyond , in a constant dialogue between internal and external. The memories that emerge from the body from the Vianna practice end up reverberating and contributing to the strengthening of its artistic surroundings, in order to become entangled in the memory of dance in Brazil.

Vianna School


The choice of the denomination "Vianna school", with regard to a scope of principles on the body, started, on the one hand, from my need to discern the differences in trajectory of each one of the masters, Angel, Klauss and Rainer; and, on the other hand, the importance of recognizing the results of this research developed by other researchers who work on common principles. In this way, by opening the range to the singularities of each researcher and the particularities of each research, the Vianna school unfolds in pluralities, agglutinating around a common perspective the peculiarities of its students.
The recognition of a Vianna school fits in with the ideas of the Italian philosopher Luigi Pareyson, whose understanding of school refers to the reverberation of the performances of a certain lineage of research artists in the following generations, through an inevitable content of actions inherited and assimilated. He states that doing so, while doing so, invents the way of doing. The philosopher refers to the formation of the artist and emphasizes that the relationship between teacher and student happens not only through a theoretical assimilation, but mainly from a doing.
This process of contamination by doing is inherent to the Vianna school, since the research was born of the body practice of the couple of dancers and was transmitted in practice to other dancers researchers, revealing its effectiveness throughout decades of constant process ; that is, knowledge was being constructed in the making. It is a continuous and changing knowledge: "To form oneself by welcoming and prolonging the lesson of others and to distinguish oneself from the master and his companions precisely in the act of continuing the first and of resembling the second" (PAREYSON , 1997, p.144).
Vianna's artistic-pedagogical principles prevail today in the twenty-first century as a way that is reanalyzed and nourishes new research - and, in this way, is also nourished by study and research in various works of researchers engaged in the Vianna school of body thinking, in an ongoing research process. Master Angel Vianna says: "There are unfoldments because there are relationships. If you met me, met Klauss, Rainer, your student met you, there is a tuning of encounters, energetically speaking. [...] and then the consequences unfold "(VIANNA apud MILLER, 2012, page 32). In this inevitable memory of the body, the flow of learning and reverberation simply happens.
Anesthesia and thosesia
Studies have shown that body memory is not an accumulation of information from what happened in the past, but rather a process that takes place in the present and that is constantly updated in relation to the environment. The researcher Neide Neves, from the biologist Gerald Edelman, points out: "Understanding how consciousness relates to unconscious aspects can explain the fact that, when executing movements, it is perceived that there emerge sensations, images, memories, that go feed the movement "(NEVES, 2008, p.77).
One of the principles of the Vianna school is the listening of the body, a refinement of perception, a recognition in exchange with the environment and, from that self-knowledge, to make itself available to the movement. In this body approach of the Vianna, there is an overlap between the fields of art, education and health, focusing on the recognition of the dance of each one and the possibilities of relating to the force of gravity, with a focus on movement during the movement itself. It is a study of the body that dances and of any body that wants to dance.
The educator João Francisco Duarte Jr. (2006) talks about the estoia - that says more of our general sensitivity, our readiness to relate to the environment - and the anesthesia, the negation of the sensitive, the impossibility or the inability to feel. The Vianna practice provokes the sensuous body, working the directing of attention to amplify the state of presence little by little, with sensitivity, listening to oneself and the environment. It distances itself from the anesthesia of the mechanical movement, thus developing the capacity of the sensitive body to perceive and deal with the stimuli that affect and contaminate it, with attention turned to the processes of the body that dances. In the pedagogy of the Vianna we seek a constant provocation of the sensory body of the movement, to dispel the anesthesia to which the sedentary life invites us.
Angel Vianna says that "there are questions that have no answers" and that we should always cast questions to the body, because "the true philosopher is the body." He affirms with his own dance - which is confused with his own life - that "people are like clouds, they always change". Packed by these provocations of the master, let us keep moving, present and open to change. Angel dances to life; let us dance with it like clouds. And with joy!








Cultura não é o que entra pelos olhos e ouvidos,
mas o que modifica o jeito de olhar e ouvir. 

A cultura e o amor devem estar juntos.
Vamos compartilhar.

Culture is not what enters the eyes and ears, 
but what modifies the way of looking and hearing








--br
Memórias do corpo: a tríade Vianna de mestres brasileiros da dança.

O Itaú Cultural inaugura em São Paulo, Brasil sua série de exposições do ano com um dos principais nomes da história da dança no Brasil, Angel Vianna. Bailarina, coreógrafa e pesquisadora do movimento, Angel realiza desde a década de 1950 uma profunda investigação voltada para o corpo e o seu deslocamento no espaço.

A Ocupação Angel Vianna – inaugurada nesta quarta-feira (28), com visitação até 29 de abril – revela momentos importantes dessa carreira. A convite do Centro de Memória Itaú Cultural, Jussara Miller, bailarina, coreógrafa e professora doutora, escreve sobre a escola Vianna de pensamento de corpo e seus três pesquisadores: Angel, Klauss e Rainer.

A relação entre mestre e aprendiz é bastante presente na formação em dança e nas artes em geral. Nesse sentido, ao falar de mestres da dança no Brasil não dá para deixar de olhar para a tríade Vianna: Angel, Klauss e o filho Rainer. Os ensinamentos dos três estão cada vez mais implicados nas ações de diversas gerações de pesquisadores do corpo, artistas da cena, educadores e profissionais da saúde, dentro e fora das universidades.

A trajetória do casal Vianna – desde Minas Gerais, passando pela Bahia, até o Rio de Janeiro e São Paulo – delineia a história da dança no Brasil. Em meados do século XX, ambos iniciaram uma pesquisa artístico-pedagógica revolucionária que questionou padrões enrijecidos do ensino do balé clássico. Trouxeram, ainda, uma abordagem somática para a pesquisa do corpo em movimento que foi se constituindo e se transformando historicamente nos processos da dança moderna e da dança contemporânea no país. Ampliaram, também, pioneiramente, as suas ações para a cena teatral, inaugurando, na década de 1970, a função de preparação corporal, ao pesquisar, já naquela época, o corpo entre a dança e o teatro.

Desde a década de 1950, pois, apresentaram um pensamento de trabalho corporal atual, na medida em que trouxeram um entendimento processual do corpo em investigação e criação, a partir do referencial somático. A unidade corpomente, a autonomia, o refinamento da percepção tornaram-se elementos centrais nessa perspectiva dos Vianna, ao fundamentar a pesquisa corporal num estado de atenção direcionada para a realização de qualquer movimento, seja do corpo cênico, seja do corpo pesquisador de si, influenciando diversas áreas de conhecimento, de modo a colaborar, inclusive, para uma qualidade de vida do corpo cotidiano.

A partir de tais princípios de pesquisa, o filho do casal, Rainer Vianna, em parceria com sua esposa, Neide Neves, dedicou-se posteriormente à sistematização do trabalho do pai, como um desdobramento e um reconhecimento da pesquisa, nomeando-a "técnica Klauss Vianna". Essa sistematização culminou em um curso de formação na Escola de Dança Klauss Vianna (1992-1995), fundada por Rainer e parceiros. “Rainer, como uma resultante vetorial de duas atitudes (‘o quê’ da dança, em Klauss, e o ‘por quê’, em Angel), lidou com o ‘como’, buscando a sistematização dos saberes dispersos”, conforme disse Helena Katz (ESCOLA ANGEL VIANNA, 2013). Essa sistematização se tornou uma grande contribuição para a continuidade e o aprofundamento da pesquisa, colaborando, inclusive, para que as próximas gerações tivessem acesso aos ensinamentos de Klauss e Rainer – que, infelizmente, partiram em 1992 e 1995, respectivamente.

Angel deu continuidade às pesquisas, enfrentando com toda a sua força e coragem os acontecimentos que abalaram a família Vianna. A sua sede de criar, de fazer e de renovar, com vigor, delicadeza e perseverança, no trabalho diário com a dança – pedagógica e artisticamente –, na sua Escola e Faculdade Angel Vianna, no Rio de Janeiro, veio preencher essa lacuna deixada por ambos no mundo da dança. Além de acolher, encorajar e iluminar a todos que se juntam a ela na empreitada de fazer dança neste país, Angel demonstra uma maestria admirável de atrair, aglutinar e incluir, com respeito às diferenças de realidades, possibilidades e escolhas de cada um ao trabalhar a expressão do corpo em movimento.

Olhar para a tríade Vianna de mestres brasileiros da dança é deixar vir à tona as memórias do corpo, tão provocadas nas abordagens corporais promovidas pela técnica desses pesquisadores, ao trabalharem as sensorialidades e a processualidade do corpo em contínua investigação na sala de aula e fora dela, num diálogo constante entre o interno e o entorno. As memórias que emergem do corpo a partir da prática Vianna acabam reverberando e contribuindo para o fortalecimento do seu entorno artístico, de modo a se enredarem na memória da dança no Brasil.

Escola Vianna


A escolha da denominação “escola Vianna”, no que diz respeito a um escopo de princípios sobre o corpo, partiu, por um lado, de minha necessidade de discernir as diferenças de trajetória de cada um dos mestres, Angel, Klauss e Rainer; e, por outro lado, da importância também de reconhecer os desdobramentos dessa pesquisa desenvolvidos por outros pesquisadores que se dedicam a esse trabalho a partir de princípios em comum. Desse modo, ao abrir o leque para as singularidades de cada pesquisador e as particularidades de cada pesquisa, a escola Vianna desdobra-se em pluralidades, aglutinando em torno de uma perspectiva comum as peculiaridades dos seus estudiosos.
O reconhecimento de uma escola Vianna afina-se com as ideias do filósofo italiano Luigi Pareyson, cujo entendimento de escola se refere à reverberação das atuações de determinada linhagem de artistas pesquisadores nas gerações seguintes, por meio de um conteúdo inevitável de ações herdadas e assimiladas. Ele afirma que o fazer, enquanto se faz, inventa o modo de fazer. O filósofo se refere à formação do artista e enfatiza que a relação entre mestre e aluno acontece não apenas por meio de uma assimilação teórica, mas principalmente a partir de um fazer.
Esse processo de contaminação por meio do fazer é inerente à escola Vianna, já que a pesquisa nasceu da prática corporal do casal de bailarinos e foi sendo transmitida, na prática, a outros bailarinos pesquisadores, revelando a sua eficácia ao longo de décadas de constante processo; ou seja, o conhecimento foi sendo construído ao se fazer. Trata-se de um saber continuado e em transformação: “Formar-se através do acolhimento e do prolongamento da lição alheia e diferenciar-se do mestre e dos companheiros precisamente no ato de continuar o primeiro e de assemelhar-se aos segundos” (PAREYSON, 1997, p. 144).
Os princípios artístico-pedagógicos dos Vianna prevalecem hoje no século XXI como um caminho que se reatualiza e nutre novas pesquisas – e, dessa maneira, também se alimenta do estudo e da investigação em diversos trabalhos de pesquisadores engajados na escola Vianna de pensamento de corpo, num processo continuado de pesquisa. A mestra Angel Vianna afirma: “Existem desdobramentos porque existem relações. Se você me conheceu, conheceu o Klauss, o Rainer, o seu aluno conheceu você, há uma sintonia de encontros, energeticamente falando. [...] e depois os desdobramentos acontecem em consequência” (VIANNA apud MILLER, 2012, p. 32). Nessa inevitável memória do corpo, o fluxo de aprendizagens e reverberações simplesmente acontece.
Anestesia e estesia
Estudos demonstram que a memória corporal não é um acúmulo de informações do que ocorreu no passado, mas sim um processo que se dá no presente e que se atualiza constantemente em relação ao ambiente. A pesquisadora Neide Neves, a partir do biólogo Gerald Edelman, aponta: “Compreender como a consciência se relaciona com os aspectos inconscientes pode explicar o fato de que, ao se executar movimentos, percebe-se que emergem sensações, imagens, memórias, que vão realimentar o movimento” (NEVES, 2008, p. 77).
Um dos princípios da escola Vianna é a escuta do corpo, um refinamento da percepção, um reconhecer-se em troca com o ambiente e, a partir desse autoconhecimento, se disponibilizar para o movimento. Nessa abordagem corporal dos Vianna, há um imbricamento entre os campos da arte, da educação e da saúde, tendo como foco o reconhecimento da dança de cada um e das possibilidades de se relacionar com a força da gravidade, com uma atenção direcionada ao movimento durante o próprio movimento. É um estudo do corpo que dança e de qualquer corpo que quer dançar.
O educador João Francisco Duarte Jr. (2006) fala da estesia – que diz mais de nossa sensibilidade geral, de nossa prontidão para se relacionar com o ambiente – e da anestesia, a negação do sensível, a impossibilidade ou a incapacidade de sentir. A prática Vianna provoca a estesia, o corpo sensível, trabalhando o direcionamento da atenção para amplificar o estado de presença pouco a pouco, com sensibilidade, com escuta de si e do ambiente. Distancia-se da anestesia do movimento mecânico, desenvolvendo, assim, a capacidade do corpo sensível para perceber e lidar com os estímulos que o afetam e contaminam, com a atenção voltada para os processos do corpo que dança. Busca-se, na pedagogia dos Vianna, uma constante provocação do corpo sensível à estesia do movimento, para alijar a anestesia à qual a vida sedentária nos convida.
Angel Vianna diz que “há perguntas que não têm respostas” e que devemos sempre lançar as perguntas ao corpo, porque “o verdadeiro filósofo é o corpo”. Afirma com a sua própria dança – que se confunde com a sua própria vida – que “gente é como nuvem, sempre se transforma”. Embalados por essas provocações da mestra, sigamos em movimento, presentes e abertos às transformações. Angel dança a vida; dancemos com ela, como nuvens. E com alegria!














-uc via tradutor do google
Спогади про тіло: тріада Віанна з бразильських майстрів танцю.

Ітау Культурна організація в Сан-Паулу, Бразилія, серії виставок року з одним з провідних імен в історії бразильського танцю Ангел Віанна. Танцівниця, хореограф та дослідник руху Ангел реалізує з 50-х рр. Поглиблене дослідження, присвячене тілу та його переміщення в космосі.

Заняття ангела Віанна - урочисте відкриття цієї середи (28 років), відвідування якого відбудеться до 29 квітня - показує важливі моменти цієї кар'єри. На запрошення Центру культурної пам'яті Ітау Юссара Міллер, танцівниця, хореограф та професор, пише про Школу Думи тіла Віанни та її трьох дослідників: Ангела, Клауса та Райнера.

Відносини між майстром і учнями дуже присутні в танцювальній підготовці та в мистецтві взагалі. У цьому сенсі, говорячи про майстрів танцю в Бразилії, не можна не зупинятися на тріаді Віан: Ангел, Клаус і син Райнер. Вчення всіх трьох країн все частіше залучаються до дій декількох поколінь дослідників тіла, артистів-сцен, вихователів та працівників охорони здоров'я всередині та за межами університетів.

Траєкторія пари Віанна - від Мінаса Жераса, через Бахію, до Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу - окреслює історію танцю в Бразилії. У середині ХХ століття обидва почали революційне мистецько-педагогічне дослідження, яке поставило під сумнів жорсткі уявлення про класичне вчення балету. Вони також приніс соматичний підхід до дослідження руху тіла, який історично ставав і трансформувався в процеси сучасного танцю і сучасного танцю в країні. Вони також розширили свої дії до театральної сцені, відкривши в 1970-х ролі підготовку тіла, досліджуючи в той час тіло між танцями та театром.

Тому, починаючи з 1950-х років, вони представили поточну думку про тіло, оскільки вони принесли процедурне розуміння тіла в дослідженнях та створенні, з соматичної референції. Тілесна єдність, автономія, вишуканість сприйняття стали центральними елементами в цій перспективі Віанни, обгрунтовуючи дослідження тіла в стані уваги, спрямованого на реалізацію будь-якого руху, будь то мальовниче тіло, або орган, який досліджує себе, впливаючи на різні сфери знань, для того, щоб співпрацювати, навіть за якість життя щоденного тіла.

Базуючись на таких принципах дослідження, син пари Райнер Віанна, у партнерстві з дружиною Нейде Невес, пізніше присвятив себе систематизації роботи батька як розгортання і визнання досліджень, назвавши його "технічним Клаусом Віанна". Ця систематизація завершилася навчальним курсом у школі танців Клаус Віанна (1992-1995), заснованої Райнером та його партнерами. "Райнер, як векторний результат двох поглядів (" що "танцю, в Клаусі і" чому ", в Англії), розглядалося" як ", шукаючи систематизації розсіяних знань", як Олена Кац (ШКОЛА АНГЕЛЬ VIANNA, 2013). Ця систематизація стала надзвичайним внеском у безперервність і поглиблення досліджень і навіть допомагала наступним поколінням отримати доступ до вчення Клауса і Райнера, які, на жаль, відійшли в 1992 і 1995 роках відповідно.

Ангел продовжував дослідження, зіткнувшись усіма своїми силами та мужністю з подіями, які потрясли сім'ю Віанни. Його жага створювати, робити і відновлювати, з енергійністю, лагідністю та наполегливістю, у його повсякденній роботі з танцями - педагогічно та художньо - на своєму школі та факультеті Ангела Віанна в Ріо-де-Жанейро, заповнила цей розрив у обох країнах світу танцювати На додаток до вітаючої, просвітницької та просвітницької діяльності всіх, хто приєднується до неї на танцювальному підприємстві в цій країні, Ангел демонструє чудову майстерність залучення, коалесування та включення, враховуючи відмінності реалій, можливостей та вибору кожного в роботі виразу рухомого тіла.

Подивитися на тріаду Віанна бразильських майстрів танцю полягає в тому, щоб виявляти спогади про тіло, так що спровоковане в організмі підходи, пропаговані технікою цих дослідників, шляхом обробки чуттєвості та процесуальності тіла при безперервному дослідженні в класі і за його межами, в постійному діалозі між внутрішнім і зовнішнім. Спогади, що з'являються з тіла з практики Віанна, в кінцевому підсумку реверберують і сприяють посиленню його художнього оточення, з тим щоб зав'язатись у пам'яті танцю в Бразилії.

Школа Vianna


Вибір деномінації "школа Віанна", з огляду на сферу принципів на тілі, розпочався, з одного боку, з моєї потреби визначити відмінності в траєкторії кожного з майстрів, Ангела, Клауса і Райнера; і, з іншого боку, важливість визнання результатів цього дослідження, розробленого іншими дослідниками, які працюють на загальних принципах. Таким чином, відкриваючи діапазон до особливостей кожного дослідника та особливості кожного дослідження, школа Віанна розгортається у множині, аглюкуючи навколо загальної перспективи особливості своїх студентів.

Визнання школи В'яни відповідає ідеям італійського філософа Луїджі Пареісона, чиє розуміння школи називається реверберацією виступів певного роду дослідницьких митців у наступних поколіннях через неминучий зміст дій, успадкованих та асимільованих . Він стверджує, що роблячи це, він робить це. Філософ називає формування художника і підкреслює, що відносини між вчителем та учнями відбуваються не тільки через теоретичну асиміляцію, але переважно від того, що відбувається.

Цей процес забруднення роблячи є притаманним школі Віанна, оскільки дослідження було створене тілесною практикою пари танцюристів і було передано на практиці іншим дослідникам танцюристів, виявляючи свою ефективність протягом десятиліть постійного процесу; Тобто знання будувалося у створенні. Це постійне і змінюється знання: "Формувати себе, вітаючи і продовжуючи урок інших, і відрізняти себе від майстра та його супутників саме в аксі продовження першого і нагадує другу" (PAREYSON, 1997, p .144).

Художньо-педагогічні принципи Віанни переважають сьогодні в ХХI столітті як спосіб, який повторно аналізується та живить нові дослідження - і таким чином, також підкріплюється вивченням і дослідженнями в різних роботах дослідників, що займаються в школі тіньового мислення Віанна , в поточному дослідницькому процесі. Майстер Ангел Віанна каже: "Є розгортки, тому що є взаємини. Якщо ви зустрілися зі мною, познайомилися з Клаусом, Райнером, ваш студент познайомився з вами, відбувається налаштування зустрічей, енергійно говорячи [...], а потім наслідки розгортаються" (VIANNA apud MILLER, 2012, стор. 32). У цій неминучої пам'яті тіла, потік навчання і реверберації просто відбувається.

Анестезія та тозія

Дослідження показали, що пам'ять тіла - це не накопичення інформації про те, що трапилося в минулому, а швидше процес, який відбувається в даний час і який постійно оновлюється стосовно середовища. Дослідник Нейде Невес, біолог Джеральд Едельман, зазначає: "Розуміння того, як свідомість стосується несвідомого аспекту, може пояснити той факт, що при виконанні рухів сприймається, що з'являються відчуття, образи, спогади, які йдуть, поживи рух" (NEVES, 2008, с.77).

Одним із принципів школи Віанна є слухання тіла, удосконалення сприйняття, визнання в обмін з навколишнім середовищем і, з цього самопізнання, доступ до руху. У цьому підході до тіла Вьяни існує дублювання між областями мистецтва, освіти та охорони здоров'я, зосереджуючись на визнанні танцю кожної з них і можливостях, пов'язаних з силою тяжіння, з акцентом на рух під час сам рух. Це вивчення тіла, який танцює, і будь-якого тіла, який хоче танцювати.

Педагог João Francisco Duarte Jr. (2006) розповідає про естонію - це говорить про нашу загальну чутливість, нашу готовність ставитися до навколишнього середовища - анестезія, заперечення чутливої, неможливості або нездатності відчувати себе. Практика Віанна провокує чуттєве тіло, направляючи увагу, поступово посилюючи стан присутності, чуйно, слухаючи себе і навколишнє середовище. Він віддаляється від анестезії механічного руху, тим самим розвиваючи здатність чутливого тіла сприймати і справлятися з подразниками, які впливають і заражають його, при цьому увага звертається до процесів тіла, який танцює. У педагогіці Віан ми шукаємо постійної провокації сенсорного тіла руху, щоб розвіяти анестезію, куди нас запрошує сидяче життя.

Ангел Віанна каже, що "є питання, які не мають відповіді", і що ми завжди повинні ставити питання до тіла, оскільки "справжній філософ - це тіло". Він стверджує з власним танцем, який плутається зі своїм власним життям, - "люди схожі на хмари, вони завжди змінюються". Запаковані ці провокації майстра, давайте продовжувати рухатися, бути присутніми та відкритими для змін. Ангел танцює до життя; давай танцювати з нею, як хмари. І з радістю!