Історія музею
Національний музей історії України розпочав свою діяльність археологічною виставкою на честь ХІ Всеросійського археологічного з’їзду 1899 р. як Музей старожитностей та мистецтв. Будівля для нього, споруджена архітектором В. Городецьким у класичному давньогрецькому стилі на кошти передової громадськості м. Києва на вул. Олександрівській (сучасна Грушевського, № 6), стала окрасою міста.
Освячення та урочисте відкриття музею відбулося в грудні 1904 року. Тоді ж він отримав назву Київський художньо - промисловий і науковий музей ім. государя імператора Миколи Олександровича.
Його засновниками були відомі українські вчені: археолог, етнограф і мистецтвознавець академік М.Ф. Біляшівський (перший директор), археолог В.В.Хвойка, етнограф Д.М.Щербаківський та інші.
Перші роки становлення музею були дуже скрутними, сталих коштів на його утримання бракувало. Але не зважаючи на це музей збагачувався. Основну підтримку надавали родини Терещенків та Ханенків. Вони фінансували археологічні експедиції, сприяли формуванню історичних та етнографічних колекцій. Археологія довгий час найбільше вабила фундаторів музею, проте і інші його колекції поповнювалися цінними дарунками, скарбами.
Музей щорічно одержував пожертвування. Так, М.Г.Нікольська (уродженка Губчиць) заповіла музею понад 400 предметів прикладного мистецтва – ювелірних та фарфорових виробів XVII-XVIII ст. О.Бобринський подарував із своїх смілянських збірок цілий ряд речей - археологічних, історичних і етнографічних. С.Бодилевський подарував нумізматичну колекцію (1384 екземпляри монет), серед них і унікальний златник Володимира. Від київського митрополита передано карету XVIII ст., яка й зараз є окрасою експозиції. Від міської управи до музею надійшло понад 20 картин із відомого замку Вишневецьких, що на Волині.
Важливим напрямком діяльності музею була виставкова діяльність, яка сприяла популяризації музею та збагаченню його колекцій. Заклад існував виключно на пожертви меценатів, і лише в 1909 році йому вперше було виділено річну субсидію.
Музей ставав всеукраїнським. На 1909 рік археологічний відділ нараховував 15000 одиниць, етнографічний – близько 13000, історичний – понад 600, художньо-промисловий – близько 400, бібліотека – понад 1700.
В роки першої світової війни діяльність музею дещо загальмувалась, чимало досвідчених працівників було покликано до війська.
Після жовтневих подій 1917 року музей значно поповнився цінними експонатами за рахунок націоналізації приватних збірок. В міру зростання кількості експонатів музей почав відчувати брак площі.
З відродженням української державності в 1917-1919 роках посилилось значення музею як ідеологічно-просвітницької організації. Проте неодноразові спроби реорганізувати його в Національний не були успішними.
Після встановлення в Україні радянської влади музей був оголошений власністю держави і в 1919 році отримав назву Перший державний музей.
1924 року його було перейменовано на Всеукраїнський історичний музей ім. Т.Шевченка. Музей став повноцінною науковою установою, при ньому працювала аспірантура. Цей період історії музею був особливо цікавим. В ньому організовувались епохальні виставки: фаянсових та порцелянових виробів Києво-Межигірської фабрики, українських килимів, українського портрету XVII- XX ст., посмертна виставка творів одного з найвидатніших українських митців нового часу – Г.Нарбута, виставка «Шевченко на тлі його доби» та інші.
Протягом 1934-1935 рр. музей було реорганізовано в Центральний історичний музей імені Т.Шевченка і переміщено до Музейного містечка на територію Києво-Печерської лаври.
Коли розпочалась Друга світова війна, найбільш цінні і унікальні експонати було евакуйовано до м. Уфи. Ті, що залишились в окупованому Києві, пізніше були переміщені до Педагогічного музею (нині міський Будинок вчителя). Багато колекцій (зброя, рукописні грамоти, нумізматика, скло, фаянс, тканина, археологічні матеріали) було вивезено німецько-фашистськими окупантами протягом жовтня-грудня 1941 р. та у жовтні 1943 р. Повернулись вони тільки в 1947 р., але, на жаль, не всі.
Після визволення Києва музей відновив свою роботу в листопаді 1943 р. В травні 1944 р. йому було надано приміщення колишньої художньої школи на Старокиївській горі (сучасна Володимирська, 2). Тоді ж він отримав назву Державний Республіканський історичний музей. З 1950 року мав назву Київський державний історичний музей, з 1965 року-Державний історичний музей Української РСР, а з жовтня 1991 року має сучасну назву.
Сьогодні за кількістю і значенням колекцій Національний музей історії України є одним із провідних музеїв України. Його фондові збірки нараховують майже мільйон експонатів. Це світового значення археологічні та нумізматичні колекції, етнографічні збірки, колекції зброї, пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва, рукописів, стародруків, творів живопису та графіки, реліквій національно-демократичних та соціальних революцій ХХ ст. Вони відображають історію України від найдавніших часів до сьогодення.
Філіалом закладу є Музей історичних коштовностей України, де зібрані унікальні матеріали з дорогоцінних металів і коштовного каменю. Особливу цінність мають шедеври із збірки скіфського часу, вироби давньоруських майстрів, твори українських ювелірів ХІV – ХХ ст. Відома в Україні та за її межами колекція єврейського культового срібла ХVІІІ – поч. ХХ ст.
Щороку з музейними колекціями ознайомлюються сотні тисяч відвідувачів. Виставки музею експонуються далеко за межами України: в Канаді, Америці, Німеччині, Італії, Австрії, Фінляндії, Угорщині, Великобританії, Франції та інших країнах світу.
Музей першим в Україні перейшов на комп’ютерний облік фондових колекцій. Він є піонером у використанні голографії у музейній справі.
Національний музей історії України є справжньою скарбницею найцінніших національних історико-культурних та мистецьких реліквій народу, своєрідною візитною карткою незалежної України. Фонди музею постійно поповнюються за рахунок тематичного комплектування, закупівлі, дарунків, передачі від правоохоронних органів та митниць України.
На збереження та пропаганду історико-культурного надбання українського народу спрямована вся діяльність колективу Національного музею історії України.
fonte: @edisonmariotti #edisonmariotti http://www.nmiu.com.ua/en/museum-history.html
Національний музей історії України розпочав свою діяльність археологічною виставкою на честь ХІ Всеросійського археологічного з’їзду 1899 р. як Музей старожитностей та мистецтв. Будівля для нього, споруджена архітектором В. Городецьким у класичному давньогрецькому стилі на кошти передової громадськості м. Києва на вул. Олександрівській (сучасна Грушевського, № 6), стала окрасою міста.
Освячення та урочисте відкриття музею відбулося в грудні 1904 року. Тоді ж він отримав назву Київський художньо - промисловий і науковий музей ім. государя імператора Миколи Олександровича.
Його засновниками були відомі українські вчені: археолог, етнограф і мистецтвознавець академік М.Ф. Біляшівський (перший директор), археолог В.В.Хвойка, етнограф Д.М.Щербаківський та інші.
Перші роки становлення музею були дуже скрутними, сталих коштів на його утримання бракувало. Але не зважаючи на це музей збагачувався. Основну підтримку надавали родини Терещенків та Ханенків. Вони фінансували археологічні експедиції, сприяли формуванню історичних та етнографічних колекцій. Археологія довгий час найбільше вабила фундаторів музею, проте і інші його колекції поповнювалися цінними дарунками, скарбами.
Музей щорічно одержував пожертвування. Так, М.Г.Нікольська (уродженка Губчиць) заповіла музею понад 400 предметів прикладного мистецтва – ювелірних та фарфорових виробів XVII-XVIII ст. О.Бобринський подарував із своїх смілянських збірок цілий ряд речей - археологічних, історичних і етнографічних. С.Бодилевський подарував нумізматичну колекцію (1384 екземпляри монет), серед них і унікальний златник Володимира. Від київського митрополита передано карету XVIII ст., яка й зараз є окрасою експозиції. Від міської управи до музею надійшло понад 20 картин із відомого замку Вишневецьких, що на Волині.
Важливим напрямком діяльності музею була виставкова діяльність, яка сприяла популяризації музею та збагаченню його колекцій. Заклад існував виключно на пожертви меценатів, і лише в 1909 році йому вперше було виділено річну субсидію.
Музей ставав всеукраїнським. На 1909 рік археологічний відділ нараховував 15000 одиниць, етнографічний – близько 13000, історичний – понад 600, художньо-промисловий – близько 400, бібліотека – понад 1700.
В роки першої світової війни діяльність музею дещо загальмувалась, чимало досвідчених працівників було покликано до війська.
Після жовтневих подій 1917 року музей значно поповнився цінними експонатами за рахунок націоналізації приватних збірок. В міру зростання кількості експонатів музей почав відчувати брак площі.
З відродженням української державності в 1917-1919 роках посилилось значення музею як ідеологічно-просвітницької організації. Проте неодноразові спроби реорганізувати його в Національний не були успішними.
Після встановлення в Україні радянської влади музей був оголошений власністю держави і в 1919 році отримав назву Перший державний музей.
1924 року його було перейменовано на Всеукраїнський історичний музей ім. Т.Шевченка. Музей став повноцінною науковою установою, при ньому працювала аспірантура. Цей період історії музею був особливо цікавим. В ньому організовувались епохальні виставки: фаянсових та порцелянових виробів Києво-Межигірської фабрики, українських килимів, українського портрету XVII- XX ст., посмертна виставка творів одного з найвидатніших українських митців нового часу – Г.Нарбута, виставка «Шевченко на тлі його доби» та інші.
Протягом 1934-1935 рр. музей було реорганізовано в Центральний історичний музей імені Т.Шевченка і переміщено до Музейного містечка на територію Києво-Печерської лаври.
Коли розпочалась Друга світова війна, найбільш цінні і унікальні експонати було евакуйовано до м. Уфи. Ті, що залишились в окупованому Києві, пізніше були переміщені до Педагогічного музею (нині міський Будинок вчителя). Багато колекцій (зброя, рукописні грамоти, нумізматика, скло, фаянс, тканина, археологічні матеріали) було вивезено німецько-фашистськими окупантами протягом жовтня-грудня 1941 р. та у жовтні 1943 р. Повернулись вони тільки в 1947 р., але, на жаль, не всі.
Після визволення Києва музей відновив свою роботу в листопаді 1943 р. В травні 1944 р. йому було надано приміщення колишньої художньої школи на Старокиївській горі (сучасна Володимирська, 2). Тоді ж він отримав назву Державний Республіканський історичний музей. З 1950 року мав назву Київський державний історичний музей, з 1965 року-Державний історичний музей Української РСР, а з жовтня 1991 року має сучасну назву.
Сьогодні за кількістю і значенням колекцій Національний музей історії України є одним із провідних музеїв України. Його фондові збірки нараховують майже мільйон експонатів. Це світового значення археологічні та нумізматичні колекції, етнографічні збірки, колекції зброї, пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва, рукописів, стародруків, творів живопису та графіки, реліквій національно-демократичних та соціальних революцій ХХ ст. Вони відображають історію України від найдавніших часів до сьогодення.
Філіалом закладу є Музей історичних коштовностей України, де зібрані унікальні матеріали з дорогоцінних металів і коштовного каменю. Особливу цінність мають шедеври із збірки скіфського часу, вироби давньоруських майстрів, твори українських ювелірів ХІV – ХХ ст. Відома в Україні та за її межами колекція єврейського культового срібла ХVІІІ – поч. ХХ ст.
Щороку з музейними колекціями ознайомлюються сотні тисяч відвідувачів. Виставки музею експонуються далеко за межами України: в Канаді, Америці, Німеччині, Італії, Австрії, Фінляндії, Угорщині, Великобританії, Франції та інших країнах світу.
Музей першим в Україні перейшов на комп’ютерний облік фондових колекцій. Він є піонером у використанні голографії у музейній справі.
Національний музей історії України є справжньою скарбницею найцінніших національних історико-культурних та мистецьких реліквій народу, своєрідною візитною карткою незалежної України. Фонди музею постійно поповнюються за рахунок тематичного комплектування, закупівлі, дарунків, передачі від правоохоронних органів та митниць України.
На збереження та пропаганду історико-культурного надбання українського народу спрямована вся діяльність колективу Національного музею історії України.
fonte: @edisonmariotti #edisonmariotti http://www.nmiu.com.ua/en/museum-history.html
Nenhum comentário:
Postar um comentário