When I saw a new opportunity to contribute an article for the May 18 issue of the Museum Magazine, I thought long and hard about what path to take to talk about hyperconnected museums.
Juliana Monteiro
The first idea I had was to approach the theme from the perspective of the impact of digital technologies on the day to day of institutions and how this has transformed their role and their relationship with different audiences. It is an idea that by itself is well known and debated inside and outside ICOM.
But as I went a little deeper into the subject, my desire was to be able to explore the subject beyond issues of impact. After a few days of that famous uninspired void, and after verifying that the most obvious path was not the one I wanted to follow immediately, here is a question for me: when we talk about hyperconnected museums, we are talking about exactly what ? What makes a museum become or become hyper-connected?
Are we talking about the museum that looks for different ways of communicating its programming and its collection through digital tools? Is it the museum that publicly manifests, through social networks, its thought about the events of our time, thus sharing a little of its vision of the world? Are the museums deeply connected with their local audiences, seeking, through this relationship, to build an egalitarian dialogue between all the parties involved? Perhaps there is no right or wrong answer to these questions and all these museums are, in their way, hyperconnected. However, it is necessary to point out a common dimension among all the variations: the capacity to change, to embrace new ideas and to do something concrete from it.
Mutation, in this sense, is relative less to the use of an X or Y technology or methodology, and more to the incorporation of new ways of thinking and acting. I understand, therefore, that a hyperconnected museum is fundamentally a museum capable of making new connections with its collections and its public, using or not electronic tools. I can also say that a hyperconnected museum is one that can take advantage of the winds of change to revise their positions, their visions and, above all, how they relate to people.
This relationship reminds me of a phrase I heard last year during the Annual Conference of COMCOL-ICOM - Committee for the Development of Collections of the International Council of Museums: museums need more of people than people need museums. Considering the Brazilian reality, where data - although old - from the IBGE show that we have a percentage of 92% of the population that has never visited a museological institution, the phrase still makes more sense. What does this lead us to think? That museums, in the 21st century, need to learn more and more to understand (and participate) in contemporary flows, dealing with their liquidity or with their tendencies, whether ephemeral or not. In the end, there is the consideration that people are changing, as well as their habits, their ways of interpreting the world around, and museums need - if they want to make sense - to be attentive and connected to it.
But here's a clarification: when I think of "mutated museums", I think above all of the people who work in them. After all, museums, as already said, need people and this extends to their backstage. The famous and yet so little investigated "inner public" is precisely where the real mutation needs to happen.
Museum professionals, in my opinion, need to adapt to the world around them. And this, of course, depends on the training courses and the organizational environments where they operate. But it also depends on a personal predisposition to embrace such movements of change.
To make such speech clearer, I use here the example of involving cultural institutions with Wikipedia, with a view to making images available from their collections to illustrate articles in the largest online encyclopaedia in the world. Many institutions - through their professionals, of course - declare that, in addition to issues of lack of infrastructure and a foreign policy that encourages them towards broad and free dissemination of the collections, they are also afraid. Fear of what ?, we can think.
Firstly, the fear of losing control over the quality of the information widely available, the fear of exposing failures and, therefore, "tarnishing" the image of the institution as something possessing an accurate knowledge. And here we see the force of a tradition that leads us, as museum workers, to perpetuate, albeit unconsciously, the museum's perception as a holder of absolute truth and that is above failures. Or the view of the museum as something that can not and should not get too involved with contemporary agendas because of the risk of displeasing someone.
Well, I believe that museums will always displease someone. For commendable reasons and others not so much. And museums do not, or want, absolute power over everything they produce and conceptualize. After all, digital technologies can be used for different purposes, including those with which we do not agree immediately or never. Therefore, there is no absolute security or control in the era of the digital domain.
In this sense, museum professionals can deal with this in two ways: either they refuse to accept such a scenario and continue to reproduce attitudes and behaviors that do little to revise the museum's role in contemporary times or embrace the new scenario with its risks and potentialities, and try to make it as good as possible. And, of course, they participate in the pressure movement so that they can get more encouragement from their own institutions and governments to change fragility scenarios. After all, we are agents of change as much as our institutions.
I think the mutated museum is one that can actually talk to its different audiences - including the internal one. In other words, it is that museum that manages, with its positioning and activism, to become mutant not only from the social network out, but especially from the social network into. This is the museum that we all wish for and we strive for one day to become possible.
Mutation. feminine noun
2. tendency, facility to change your mind, opinion, attitude, etc .; inconstancy, mutability, volubility
ABOUT JULIANA MONTEIRO
Museologist from the Federal University of Bahia and master in Information Science from the University of São Paulo.
Member of the Editorial Committee of the Collection "Management and Documentation of Collections: reference texts", responsible for translating and locating the SPECTRUM 4.0 standard for the Brazilian context. Member of the Committee for the Development of Collections (COMCOL-ICOM) and voluntary coordinator of GLAM projects of the Wiki Educação Brasil Group.
He has been in the area of collections management for 10 years, with a strong emphasis on issues of organization and access to information.
She was museologist of the São Paulo Energy Museum (2007-2008); assistant coordinator of the Museological Preservation Unit of the Secretariat of State for Culture (2008-2015), where he coordinated the Museums Collection Policy Committee.
She was also manager of the Center for Preservation of the Museum of Immigration of São Paulo (2015-2016). She is a professor at the Museology Technical Course at ETEC Parque de Juventude since 2010. She has been consulting for cultural projects as a freelancer since August 2016.
ABOUT THE MAGAZINE MUSEUM
ISSN 1981-6332
The MUSEUM MAGAZINE is the definitive portal that shows the backstage of the museums, the creativity of the professionals of the area and their innovative projects, spreading the culture in Brazil and in the world.
With a specific and segmented approach, MAGAZINE MUSEU aims to better and more comprehensively meet the needs of the public that deals with the cultural patrimony of the country, putting at its disposal information and technical orientations, opening space for discussions and market analysis, exposing professional opinions providing support and training services.
fonte: @edisonmariotti #edisonmariotti
"Eu só quero pensar no futuro e não ficar triste." Elon Musk.
-
"I just want to think about the future and not be sad." Elon Musk.
This report is guaranteed to verify the address of the LINK above
Say no to fake News!
-
Esta reportagem tem a garantia de apuração do endereço do LINK acima.
Diga não às fake news!
-
Culture is not what enters the eyes and ears,
but what modifies the way of looking and hearing
-
Cultura não é o que entra pelos olhos e ouvidos,
mas o que modifica o jeito de olhar e ouvir.
--br
O museu mutante. Artigo para a edição do dia 18 de maio da Revista Museu - Brasil, por Juliana Monteiro.
Quando me vi diante da nova oportunidade de contribuir com um artigo para a edição do dia 18 de maio da Revista Museu, pensei longamente sobre qual caminho tomar para falar dos museus hiperconectados.
A primeira ideia que tive foi de abordar o tema pela ótica do impacto das tecnologias digitais no dia a dia das instituições e como isso tem transformado seu papel e sua relação com os diferentes públicos. É uma ideia que, por si só, é bastante conhecida e debatida dentro e fora do ICOM.
Porém, conforme fui me debruçando um pouco mais sobre o assunto, meu desejo foi de poder explorar o tema para além de questões do impacto. Depois de alguns dias daquele famoso vazio pouco inspirado, e após verificar que a trilha mais óbvia não era mesmo a que eu queria seguir logo de cara, eis que uma questão se colocou para mim: quando falamos em museus hiperconectados, estamos falando do que exatamente? O que faz um museu se tornar ou se assumir hiperconectado?
Estaríamos falando do museu que busca diferentes formas de comunicar sua programação e seu acervo por meio de ferramentas digitais? Seria o museu que manifesta publicamente, por meio de redes sociais, seu pensamento a respeito de acontecimentos do nosso tempo, compartilhando, assim, um pouco da sua visão de mundo? Seriam os museus profundamente conectados com seus públicos locais, buscando, por meio dessa relação, construir um diálogo igualitário entre todas as partes envolvidas? Talvez não haja resposta certa ou errada a essas indagações e todos estes museus sejam, à sua maneira, hiperconectados. Porém, cabe aqui apontar uma dimensão comum entre todas as variações: a capacidade de mudar, de abraçar ideias novas e de fazer algo concreto a partir disso.
A mutação, nesse sentido, é relativa menos ao uso de uma tecnologia ou metodologia X ou Y, e mais à incorporação de novos modos de pensar e de agir. Entendo, portanto, que um museu hiperconectado é fundamentalmente um museu capaz de fazer novas conexões com suas coleções e seus públicos, usando ou não ferramentas eletrônicas. Posso dizer ainda que, um museu hiperconectado, é aquele que consegue aproveitar os ventos da mudança para rever suas posturas, suas visões e, principalmente, o modo como se relaciona com as pessoas.
Tal relação me faz lembrar de uma frase que escutei no ano passado, durante a Conferência Anual do COMCOL-ICOM – Comitê para Desenvolvimento de Coleções do Conselho Internacional de Museus: os museus precisam mais das pessoas do que as pessoas precisam dos museus. Considerando a realidade brasileira, onde dados – ainda que antigos – do IBGE demonstram que temos um percentual de 92% da população que nunca visitou uma instituição museológica, a frase faz mais sentido ainda. O que isso nos leva a pensar? Que os museus, em pleno século XXI, precisam aprender cada vez mais a entender (e a participar) dos fluxos da contemporaneidade, lidando com sua liquidez ou com suas tendências, sejam elas efêmeras ou não. No fim, fica a consideração de que as pessoas estão mudando, assim como seus hábitos, suas formas de interpretar o mundo ao redor, e os museus precisam – se quiserem fazer sentido – estar atentos e conectados a isso.
Mas cabe aqui um esclarecimento: quando penso em “museus mutantes”, penso sobretudo nas pessoas que atuam neles. Afinal, museus, como já dito, precisam de pessoas e isso se estende aos seus bastidores. O famoso e ainda assim tão pouco investigado “público interno” é justamente onde a real mutação precisa acontecer.
Os profissionais de museus, em minha opinião, precisam se adaptar ao mundo que os cerca. E isso, claro, depende dos cursos de formação e dos ambientes organizacionais onde atuam. Mas depende também de uma predisposição pessoal para abraçar tais movimentos de mudança.
Para tornar tal fala mais clara, uso aqui o exemplo do envolvimento de instituições culturais com a Wikipédia, com vistas a disponibilizar imagens das suas coleções para ilustrar artigos na maior enciclopédia online do mundo. Muitas instituições – por meio de seus profissionais, é claro – declaram que, além de questões de falta de infraestrutura e de uma política externa que as incentive na direção da ampla e livre divulgação dos acervos, também possuem medo. Medo do que?, podemos pensar.
Primeiramente, medo de perder o controle sobre a qualidade da informação amplamente disponibilizada, medo de expor falhas e, com isso, “manchar” a imagem da instituição como algo detentor de um saber acurado. E aqui vemos a força de uma tradição que nos conduz, enquanto trabalhadores de museus, a perpetuar, ainda que inconscientemente, a percepção do museu como um detentor da verdade absoluta e que está acima das falhas. Ou ainda a visão do museu como algo que não pode e nem deve se envolver demais com agendas contemporâneas devido ao risco de desagradar a alguém.
Pois bem, acredito que museus vão sempre desagradar a alguém. Por motivos louváveis e outros nem tanto. E museus não detêm, nem que queiram, poder absoluto sobre tudo que produzem e conceituam. Afinal, as tecnologias digitais podem ser usadas para diferentes fins, incluindo aqueles com os quais não concordamos de imediato ou nunca. Logo, não há segurança ou controle absolutos na era do domínio digital.
Nesse sentido, os profissionais de museus podem eventualmente lidar com isso de duas formas: ou se recusam a aceitar tal cenário e continuam a reproduzir posturas e comportamentos que pouco favorecem à revisão do papel do museu na contemporaneidade ou abraçam o novo cenário, com seus riscos e potencialidades, e tentam fazer disso o melhor possível. E, claro, participam do movimento de pressão para que consigam ter maior incentivo por parte de suas próprias instituições e governos para alterar cenários de fragilidade. Afinal, nós somos agentes de mudança tanto quanto nossas instituições.
Penso que o museu mutante é aquele que consegue dialogar, de fato, com seus diferentes públicos – incluindo o interno. Em outras palavras, é aquele museu que consegue, com que seus posicionamentos e ativismo, se fazer mutante não só da rede social para fora, mas sobretudo da rede social para dentro. Este é o museu que todos desejamos e pelo qual lutamos para que um dia se torne possível.
Mutação. substantivo feminino.
2. tendência, facilidade para mudar de ideia, opinião, atitude etc.; inconstância, mutabilidade, volubilidade
-
SOBRE JULIANA MONTEIRO
Museóloga pela Universidade Federal da Bahia e mestre em Ciência da Informação pela Universidade de São Paulo.
Membro da Comissão Editorial da Coleção “Gestão e Documentação de Acervos: textos de referência”, responsável por traduzir e localizar a norma SPECTRUM 4.0 para o contexto brasileiro. Membro também do Comitê para Desenvolvimento de Coleções (COMCOL-ICOM) e coordenadora voluntária de projetos GLAM do Grupo Wiki Educação Brasil.
Atua na área de gestão de coleções há 10 anos, com forte ênfase em questões de organização e acesso à informação.
Foi museóloga do Museu da Energia de São Paulo (2007-2008); assistente de coordenação da Unidade de Preservação Museológica da Secretaria de Estado da Cultura (2008-2015), onde coordenou o Comitê de Política de Acervo dos Museus.
Foi também gestora do Núcleo de Preservação do Museu da Imigração de São Paulo (2015-2016). É professora do curso técnico de Museologia da ETEC Parque da Juventude desde 2010. Presta consultoria para projetos culturais como freelancer desde agosto de 2016.
-
SOBRE O REVISTA MUSEU
ISSN 1981-6332
O REVISTA MUSEU é o portal definitivo que mostra os bastidores dos museus, a criatividade dos profissionais da área e seus projetos inovadores, divulgando a cultura no Brasil e no mundo.
Com enfoque específico e segmentado, o REVISTA MUSEU visa suprir melhor e com maior abrangência as necessidades do público que lida com o patrimônio cultural do país, colocando a seu dispor informações e orientações técnicas, abrindo espaço para discussões e análises mercadológicas, expondo opiniões de profissionais atuantes, prestando serviços de suporte e treinamento.
--ucraniano via tradutor do google
Музей мутантний. Стаття для 18 травня редакції Музейного журналу - Бразилія, Джуліана Монтейро.
Коли я побачив нову можливість внести статтю до випуску журналу "Музей" 18 травня, я довго думав про те, який шлях потрібно взяти, щоб поговорити про гіперзв'язних музеях.
Перша ідея полягала в тому, щоб підійти до теми з точки зору впливу цифрових технологій на щоденний стан інституцій та як це трансформувало їхню роль та їхні стосунки з різними аудиторіями. Це ідея, що сама по собі добре відома та обговорюється всередині та за межами ICOM.
Але, як я трохи поглибився в предметі, моє бажання було мати можливість досліджувати цей предмет за винятком питань впливу. Через кілька днів після цієї знаменитої невтішної порожнини, і після того, як переконався, що найбільш очевидним шляхом я не хотів піти відразу, ось для мене це питання: коли ми говоримо про гіперзв'язних музеях, то ми точно про що йдемо? Що робить музей стає гіпер-зв'язком?
Чи ми говоримо про музей, який шукає різні способи спілкування з його програмування та його збірки за допомогою цифрових інструментів? Чи є це музей, який публічно проявляє через соціальні мережі, свою думку про події нашого часу, тим самим дещо віддаючи своє бачення світу? Чи музеї глибоко пов'язані з їхніми місцевими аудиторіями, через ці відносини вони прагнуть побудувати рівноправний діалог між усіма залученими сторонами? Можливо, немає правильної чи неправильної відповіді на ці питання, і всі ці музеї, у свою чергу, є гіперзв'язними. Однак слід зазначити спільне вимірювання серед усіх варіацій: здатність до змін, прийняття нових ідей та зробити щось конкретне з цього.
Мутація в цьому сенсі є відносно меншою умовою використання технології або методології X або Y, а більше - включенню нових способів мислення та дії. Тому я розумію, що гіперзв'язний музей є, по суті, музеєм, здатним створювати нові зв'язки зі своїми колекціями та публікою, використовуючи або не використовуючи електронні інструменти. Я також можу сказати, що гіперзв'язний музей - це той, котрий може скористатися перевагами вітрів змін, щоб переглянути свої позиції, їхні уявлення та, насамперед, те, як вони стосуються людей.
Ці відносини нагадують мені про фразу, яку я чув минулого року під час щорічної конференції COMCOL-ICOM - Комітету з розвитку колекцій Міжнародної ради музеїв: музеї потребують більше людей, ніж музеї потрібні люди. З огляду на бразильську реальність, де дані (хоча і старі) з IBGE показують, що у нас є відсоток 92% населення, яке ніколи не відвідувало музейну установу, ця фраза все ще має сенс. Що це примушує нас думати? Музеї 21-го століття повинні навчитися все більше і більше розуміти (і брати участь) у сучасних потоках, розглядаючи їх ліквідність або свої тенденції, будь то ефемерна чи ні. Врешті-решт, існує думка, що люди змінюються, а також їхні звички, способи інтерпретації навколишнього світу, а музеї - якщо вони хочуть мати сенс - бути уважними та пов'язаними з ним.
Але ось роз'яснення: коли я думаю про "мутованих музеях", я думаю над усіма людьми, які працюють в них. Зрештою, музеї, як вже було сказано, потрібні людям, і це поширюється на їхню закулісність. Знаменита та ще настільки мало досліджена "внутрішня громадськість" саме там, де має відбутися справжня мутація.
Музейники, на мій погляд, повинні адаптуватися до навколишнього світу. І це, звичайно, залежить від навчальних курсів та організаційних середовищ, де вони працюють. Але це також залежить від особистої схильності до таких переміщень.
Щоб зробити це яскравішим, я використовую тут приклад залучення закладів культури до Вікіпедії, з метою створення зображень з їх колекцій для ілюстрації статей у найбільшій інтернет-енциклопедії у світі. Багато інститутів, звичайно ж, через своїх фахівців, заявляють, що, крім питань недостатньої інфраструктури та зовнішньої політики, яка заохочує їх до широкого та вільного поширення колекцій, вони також бояться. Побоювання чого? Ми можемо думати.
По-перше, страх втратити контроль над якістю широко доступної інформації, страх перед виявленням невдач і, таким чином, "приборкання" образу інституції як щось, що має точні знання. І тут ми бачимо силу традиції, яка веде нас, як працівники музею, до увічнення, хоч і несвідомо, сприйняття музею як власника абсолютної істини, і це вище невдач. Або погляд на музей як на те, що не може і не повинно бути занадто зацікавленим у сучасних програмах через ризик нехтувати когось.
Ну, я вважаю, що музеї завжди будуть незадоволені когось. З похвальних причин та інших не стільки. І музеї не хочуть або не хочуть абсолютної влади над усім, що вони виробляють та концептуалізують. Зрештою, цифрові технології можуть бути використані для різних цілей, в тому числі тих, з якими ми не погоджуємось відразу або ніколи. Тому в епоху цифрового домену немає абсолютної безпеки чи контролю.
У цьому сенсі професіонали музею можуть мати справу з цим двома способами: або вони відмовляються прийняти такий сценарій і продовжують відтворювати ставлення та поведінку, що мало що дозволяє переглянути роль музею в сучасному часі або прийняти новий сценарій з його ризиками та можливостями , і постарайтеся зробити це якомога зручніше. І, звичайно, вони беруть участь у русі тиску, щоб вони могли більше заохотити свої власні інститути та уряди змінювати кризові сценарії. Зрештою, ми агенти змін, як і наші установи.
Я думаю, що мутований музей - це той, який дійсно може поговорити зі своєю різною аудиторією, включаючи внутрішню. Інакше кажучи, музей, який керує своїм позиціонуванням та активністю, мутається не тільки з соціальної мережі, але і з соціальної мережі. Це музей, який ми всі бажаємо, і ми прагнемо в один прекрасний день стати можливим.
Мутація жіночий іменник
2. тенденція, можливість змінити ваш розум, думку, ставлення тощо; нестабільність, мінливість, розбірливість
Про JULIANA MONTEIRO
Музеєць з Федерального університету в Баї та магістр інформатики з університету Сан-Паулу.
Член редакційної комісії з колекції "Управління та документація колекцій: довідкові тексти", відповідальний за переклад та визначення стандарту SPECTRUM 4.0 для бразильського контексту. Член Комітету з розробки колекцій (COMCOL-ICOM) та добровільний координатор проектів GLAM групи Wiki Educação Brasil.
Він керує сферою збирання 10 років, з особливим акцентом на питаннях організації та доступу до інформації.
Вона була музеєром Музею енергетики Сан-Паулу (2007-2008); асистент координатора відділу музейної охорони Державного секретаріату з питань культури (2008-2015 рр.), де він координував Комітет з питань політики збору музеїв.
Була також керівником Центру збереження музею імміграції Сан-Паулу (2015-2016). Вона є професором технічного курсу "Музеєзнавство" в ETEC Parque de Juventude з 2010 року. З серпня 2016 року вона займається культурними проектами як фрілансер.
ПРО МАГАЗИННИЙ МУЗЕЙ
ISSN 1981-6332
MUSEUM MAGAZINE - це остаточний портал, який демонструє закутки музеїв, креативність професіоналів області та їх інноваційні проекти, поширення культури в Бразилії та у світі.
За допомогою специфічного та сегментного підходу журнал MAGAZINE MUSEU прагне краще і всебічно відповідати потребам громадськості, які займаються культурним надбанням країни, надаючи в розпорядження інформацію та технічні орієнтації, відкриваючи простір для дискусій та аналізу ринку, викриваючи професіоналів думки, що надають послуги з підтримки та навчання.
Nenhum comentário:
Postar um comentário