.: A museum of women warriors, in the Ukrainian city of Kharkov. #edisonmariotti -- Um museu de mulheres guerreiras, da cidade ucraniana de Carcóvia. --- Музей жінок-воїнів

.in

A museum of women warriors, in the Ukrainian city of Kharkov.

#SaveGenderMuseum is a project in which a collection of more than three thousand objects in Kharkov (Ukraine) is maintained thanks to Spanish sponsors.

“Tatiana is a born warrior!” says María. “María is a GREAT WOMAN who makes HEROIC efforts,” writes Tatiana in capital letters.

The lives of María Sánchez (Guadalajara, 1985) and Tatiana Isaeva (Karków, 1959) intersected thanks to the Gender Museum in the Ukrainian city of Kharkov, where Sánchez arrived through a European volunteer program.

She is an artist and cultural manager and at that time she was preparing her master's thesis. As she was not satisfied with herself and was going through a difficult time, she sought change and found it in Ukraine, a country she arrived in April 2014, two months after Black Thursday – which was considered the bloodiest day of the conflict. between pro-Russians and pro-Europeans.

She was looking for a place where the situation was difficult, where she did not know the language to start from scratch and develop one of the practical examples of her thesis, which is a field study of artistic projects in peripheral, marginal and without resources contexts.

After several months working at the municipal gallery and at a festival, it was time to carry out another of the scheduled tasks: closing the museum that Isaeva ran.

The Spanish volunteer's mission was to pack more than 3,000 objects that make up the only museum of its kind in Ukraine and Eastern Europe: the blueprint for the artist Pimienta Sánchez – as her role as a cultural agitator is known on social media.

Sánchez met with Isaeva to show him the state of the collection. When the director opened the door to the place where the museum is, everything was dark, there was no light.

Sánchez took her cell phone from her purse, turned on her flashlight and started illuminating walls, tables, objects... she felt a shock of reality: she had more resources than the museum. They couldn't pay the electricity bill. The director, seeing her so interested, was kind enough to light a small lamp, an economic effort for her.

They met again the next morning, with natural light. Sánchez watched the missiles and letters hanging from the ceiling, the ones that women sent to their husbands during one of the last wars the country went through; a dressing table covered with a black cloak, a symbol of the fact that at the time of the conflict there was no time to devote to physical care, when this aspect of the Ukrainian woman's life is essential; posters, photographs and even a typewriter from the Soviet era, but with the keyboard in Ukrainian, it is a symbol of freedom, it belonged to a woman who could write in her language.

Sánchez realized that she needed time. But not to end the museum, but to find a way to move it forward and help this woman who built it and fought for it.

The museum was her. She is the one who receives the calls from those who want to visit him and, no matter where in the city the person is, he will pick him up to show him the museum.

The more than five hundred visits between 2013 and 2014 translate into 500 calls to Isaeva for her to open the doors and show the collection.

Any comparison with “a conventional museum” is like comparing planet orbits of galaxies that are millions of light years away.

She financed it until she decided to dedicate that part of her small pension to those who marched to the front.

It was she who decided that it was necessary to preserve, tell and perpetuate the history of women.

A gender museum in a country where the term doesn't even exist, where one of the goals of women when they enroll in university is to find a husband.

Within a week, Sánchez showed Isaeva a campaign and a marketing plan.

The #SaveGenderMuseum was born and Isaeva enthusiastically confirms that in this way they are still alive.

I started with the end, with the gift shop,” explains Sánchez.

She created a logo, a t-shirt, posted it on the museum's website for anyone who wanted to download it and publicize the project.

She did the math and with 100 euros a month they could keep renting the space.

In reality they were around 97, 98 euros, but they rounded it up and with the rest they managed to change the light bulbs and have notebooks! She funded the first month, January 2015. Her maternal grandparents, the second.

And little by little the network expanded: it receives messages from anywhere in the world; see unknown people downloading the logo and putting it on their profile on social networks; an argentine artist sent 100 euros to collaborate in one of the next months.

The girls who are part of 7h Coop, a Galician cooperative whose objective is to promote artistic creation, got to know the idea and adopted it in March.

“It's an honest project, we felt it was close to us”, comments Clara Rodríguez, a member of 7H.

“We wonder how much it costs to save a museum and how much is needed...”.

The month of April was the responsibility of Nokton Magazine, a magazine that writes about courageous cultural initiatives, so that in Sánchez’s organized schedule the sponsors of each month appear one by one and there are only three left to pay for the entire year of 2016.

What she offers in return is the dissemination of the work of the sponsors each month. Isaeva says they are still alive thanks to the efforts of the Spaniards who participate.

Sánchez has a new objective: to link the Ukrainian community living in Spain with this museum in his country. A country that, even without being in the headlines, remains immersed in a conflict. And yet women like Tatiana Isaeva – and her daughter – do not let their cultural legacy fade away and be destroyed like a statue of Lenin.

facebook source: https://www.facebook.com/hashtag/savegendermuseum

image: https://bit.ly/3BTDQab

May 13, 2018 - Today is the birthday of the woman who helped keep the doors of the GENDERMUSEUM open for 3 YEARS! Birthday of our dear Maria Sanchez, initiator of the #SaveGenderMuseum Campaign! Dear Maria! Our best wishes to you! We wish happiness, success, possibilities and more people like you! We love you and we are waiting for you in Kharkiv!

source: museum2009.blogspot.com

https://bit.ly/3taIPzk

.br

Um museu de mulheres guerreiras, da cidade ucraniana de Carcóvia.

#SaveGenderMuseum é um projeto no qual uma coleção de mais de três mil objetos em Carcóvia (Ucrânia) se mantém graças a patrocinadores espanhóis.

“Tatiana é uma guerreira nata!”, diz María. “María é uma GRANDE MULHER que faz esforços HERÓICOS”, escreve Tatiana em letras maiúsculas.

As vidas de María Sánchez (Guadalajara, 1985) e Tatiana Isaeva (Carcóvia, 1959) se cruzaram graças ao Museu de Gênero da cidade ucraniana de Carcóvia, na qual Sánchez chegou através de um programa de voluntariado europeu.

Ela é artista e gestora cultural e naquele momento preparava sua tese de mestrado. Como não estava satisfeita com si mesma e atravessava uma época difícil, buscou uma mudança e a encontrou na Ucrânia, país ao qual chegou em abril de 2014, dois meses após a quinta-feira negra – o que foi considerado o dia mais sangrento do conflito entre pró-russos e pró-europeus.

Buscava um lugar em que a situação fosse difícil, onde não conhecesse o idioma para partir do zero e desenvolver um dos exemplos práticos de sua tese que é um estudo de campo de projetos artísticos em contextos periféricos, marginais e sem recursos.

Após vários meses trabalhando na galeria municipal e em um festival, chegou o momento de realizar outra das tarefas agendadas: fechar o museu que Isaeva dirigia.

A missão da voluntária espanhola era embalar mais de três mil objetos que formam o único museu de gênero na Ucrânia e no Leste Europeu: o anteprojeto para a artista Pimienta Sánchez – como seu papel de agitadora cultural é conhecido nas redes sociais.

Sánchez se encontrou com Isaeva para que esta lhe mostrasse qual era o estado da coleção. Quando a diretora abriu a porta do local onde está o museu, tudo estava escuro, não havia luz.

Sánchez pegou seu celular da bolsa, acendeu a lanterna e foi iluminando paredes, mesas, objetos... Sentiu um choque de realidade: ela tinha mais recursos do que o museu. Eles não conseguiam pagar a conta luz”. A diretora, ao vê-la tão interessada, fez a gentileza de acender uma pequena lamparina, um esforço econômico para ela.

Voltaram a se reunir na manhã do dia seguinte, já com luz natural. Sánchez observava os mísseis e cartas pendurados no teto, as que as mulheres enviavam aos seus maridos durante alguma das últimas de guerras pelas quais o país passou; uma penteadeira coberta com um manto negro, símbolo do fato de que na época do conflito não havia tempo para se dedicar ao cuidado físico, quando esse aspecto na vida da mulher ucraniana é fundamental; cartazes, fotografias e até uma máquina de escrever da época soviética, mas com o teclado em ucraniano, é um símbolo da liberdade, pertenceu a uma mulher que podia escrever em seu idioma.

Sánchez percebeu que precisava de tempo. Mas não para acabar com o museu, mas para buscar uma forma de levá-lo adiante e de ajudar essa mulher que o construiu e lutou por ele.

O museu era ela. Ela é quem recebe as ligações de quem pretende visitá-lo e, não importa em que lugar da cidade a pessoa estiver, vai buscá-la para mostrar o museu.

As mais de quinhentas visitas entre 2013 e 2014 se traduzem em 500 ligações a Isaeva para que ela abra as portas e mostre a coleção.

Qualquer comparação com “um museu convencional” é como comparar órbitas de planetas de galáxias que estão a milhões de anos luz.

Ela o financiava até que decidiu dedicar essa parte de sua pequena pensão aos que marcharam à frente de combate.

Foi ela quem decidiu que era preciso preservar, contar e perpetuar a história das mulheres.

Um museu de gênero em um país no qual nem sequer existe esse termo, no qual um dos objetivos das mulheres quando se matriculam na universidade é encontrar marido.

Em uma semana Sánchez mostrou a Isaeva uma campanha e um plano de marketing.

Nasceu o #SaveGenderMuseum e Isaeva confirma entusiasmadamente que dessa forma continuam vivas.

Comecei pelo final, pela loja de presentes”, explica Sánchez.

Criou um logotipo, uma camiseta, publicou no site do museu para quem quisesse baixá-lo e divulgar o projeto.

Fez contas e com 100 euros por mês poderiam manter o aluguel do espaço.

Na realidade eram por volta de 97, 98 euros, mas arredondou e com o restante conseguiram trocar as lâmpadas e têm cadernos! Ela financiou o primeiro mês, janeiro de 2015. Seus avós maternos, o segundo.

E pouco a pouco a rede foi se expandindo: recebe mensagens de qualquer parte do mundo; vê pessoas desconhecidas baixando o logo e o colocando em seu perfil nas redes sociais; uma artista argentina enviou 100 euros para colaborar em um dos próximos meses.

As meninas que fazem parte do 7h Coop, uma cooperativa galega cujo objetivo é promover a criação artística, conheceram a ideia e a amadrinharam em março.

“É um projeto honestos, sentíamos que estava próximo da gente”, comenta Clara Rodríguez, membro do 7H.

“Nós nos perguntamos quanto custa salvar um museu e pela quantidade necessária...”.

O mês de abril ficou por conta da Nokton Magazine, uma revista que escreve sobre iniciativas culturais corajosas, de modo que na organizada agenda de Sánchez os patrocinadores de cada mês aparecem um a um e faltam somente três para pagar todo o ano de 2016.

O que oferece em troca é a divulgação do trabalho dos patrocinadores de cada mês. Isaeva diz que continuam vivas graças ao esforço dos espanhóis que participam.

Sánchez tem um novo objetivo: vincular a comunidade ucraniana que vive na Espanha com esse museu de seu país. Um país que mesmo sem estar mais nas manchetes, continua imerso em um conflito. E apesar disso mulheres como Tatiana Isaeva – e sua filha – não deixam que seu legado cultural desapareça e seja destruído como uma estátua de Lênin.

fonte facebook: https://www.facebook.com/hashtag/savegendermuseum

imagem: https://bit.ly/3BTDQab

13 de maio de 2018 - Hoje é aniversário da mulher, que ajudou a manter as portas do GENDERMUSEUM abertas durante 3 ANOS! Aniversário da nossa querida Maria Sanchez, iniciadora da Campanha #SaveGenderMuseum! Querida Maria! Nossos melhores votos para você! Desejamos felicidades, sucesso, possibilidades e mais pessoas como você! Nós te amamos e estamos esperando por você em Kharkiv!

fonte: museu2009.blogspot.com

https://bit.ly/3taIPzk

.uc

Музей жінок-воїнів

#SaveGenderMuseum Чи проект, в якому зібрано більше 3000 об'єктів в Харкові (Україна) підтримується іспанських спонсорів.

"Тетяна воїном крем!" Каже Марія. "Марія велика жінка ГЕРОЇЧНИЙ докладає зусиль," пише Тетяна великими літерами. Життя Марії Санчес (Гвадалахара, 1985) і Тетяни Ісаєвої (Харків, 1959) перетнулися завдяки Гендерної музей українського міста Харкова, в якому Санчес прийшов через Європейську програму добровольців.

Вона художник і культурний менеджер і зараз готує кандидатську дисертацію. Як не був задоволений собою і переживає важкий час, шукав зміни і знайшли в Україні, який прибув в квітні 2014 року, через два місяці після того, як Black п'ятниця - який вважався найкривавішим днем конфлікту між про-російським і проєвропейської.

Він шукав місце, де ситуація була важкою, яка б не знала мову розвивати з нуля, і один з практичних прикладів його тези, який є художнім дослідження поля проекту в периферійних контекстах, маргінальних і без ресурсів.

Після кількох місяців роботи в муніципальній галереї і фестиваль, прийшов час для виконання інших запланованих завдань: закриття водіння музею Ісаєва і водіння. Іспанська добровольців місія полягала в тому, щоб побудувати коробки і упакувати більше 3000 об'єктів, які формують єдиний гендерний музей в Україні і Східній Європі: план для художника Pimienta Санчеса - його роль як культурного агітатора відома в соціальних мережах. Санчес зустрів Ісаєвої для нього це шоу було те, що стан колекції. Коли директор відкрив місцевий порт, де музей, все було темно, не було ніякого світла. Санчес взяв свій стільниковий телефон мішок, включив ліхтарик і блискучі стіни, столи, предмети ... Я відчував перевірити реальність: у неї було більше ресурсів, ніж в музеї. "Це положення іспанських музеїв, які не можуть запропонувати харчування і не може змонтувати ще одну виставку. Вони не могли оплатити світло ".

Режисер, щоб побачити її так цікаво, що він був досить люб'язний, щоб запалити маленьку лампу, економічні зусилля в неї. Вони знову зібралася вранці наступного дня, з природним освітленням. Санчес спостерігав ракети і букви звисали зі стелі, жінки послали своїх чоловіків під час будь-якої з минулих воєн, в яких країна має; крите марнославства з чорним плащем, символом того, що під час конфлікту не було часу, щоб присвятити фізичної допомоги, коли цей аспект в української жінки життя має важливе значення; плакати, фотографії і навіть друкарську машинку радянських часів, але з клавіатурою на українській мові, є символом свободи, належав жінці, яка може писати на вашій мові.

Санчес зрозумів, що йому потрібен був час. Але не до кінця музею, але, щоб знайти спосіб, щоб прийняти його вперед і допомогти цій жінці, який побудував і боролися за неї. Музей був її. Вона є той, хто приймає дзвінки від тих, хто хоче відвідати його і незалежно від того, де в місті людина, не отримає його, щоб показати музей. Понад п'ятсот відвідувань в період між 2013 і 2014 роками перевести 500 посилань на Ісаєвої для неї, щоб відкрити двері і показати колекцію. Будь-яке порівняння з "звичайним музеєм", як порівняння орбіт галактик планет, які мільйони світлових років. Вона фінансується, поки він не вирішив присвятити цю частину своєї маленької пенсії тим, хто йшов на фронт. Саме вона вирішила, що необхідно було зберегти, увічнити і розповісти історію жінок. Гендерний музей в країні, де немає навіть цей термін, коли одна з цілей жінок при вступі до університету, щоб знайти чоловіка.

Через тиждень Санчес показав Ісаєвої кампанію і план маркетингу. Народився #SaveGenderMuseum і Ісаєвої з ентузіазмом підтверджує, що цей шлях все ще живі. "Я почав в кінці, через сувенірний магазин," пояснює Санчес. Створено логотип, футболку, опублікованими на веб-сайті музею для всіх, щоб завантажити його і опублікувати проект. Reckoneth і 100 євро (360 реалів) в місяць може зберегти оренду площі. Насправді вони були близько 97, 98 євро (350, 354 реалів), але округлий і іншим вдалося заміна ламп і не мають ноутбуки! Вона фінансувала перший місяць, січень 2015 року.

Його бабуся і дідусь по материнській, другий. І мало-помалу мережа розширюється: приймає повідомлення з будь-якої точки світу; побачити невідомі люди з завантаженням логотипу і вкладаючи в своєму профілі в соціальних мережах; аргентинський художник послав 100 євро співпрацювати в одному з найближчих місяців. Дівчата, які є частиною Coop 7 ранку, галісійська кооператив, мета якого полягає в сприянні художньої творчості, зустрів ідею і amadrinharam в березні. "Це чесний проект, ми відчували, що був близький до нас," сказала Клара Родрігес, член 7H. "Цікаво, скільки це коштує, щоб зберегти музей і суму, необхідну ...".

У квітні місяці було пов'язано з NOKTON Magazine, журнал, який пише про мужніх культурних ініціатив, так що організована Санчеса повістка спонсори кожного місяця з'являються один за іншим, і тільки три, щоб піти, щоб заплатити за весь рік 2016 року він пропонує в обмін є сприяння роботі авторів кожного місяця. Ісаєва каже, що все ще живі завдяки зусиллям беруть участь іспанців. Санчес має нову мету: зв'язати української громади, які живуть в Іспанії з цим музеєм своєї країни. Країна, яка навіть не будучи більш в заголовках газет, як і раніше занурений в конфлікт. І все ж жінки, як Тетяна Ісаєва - і її дочка - не давайте їх культурну спадщину зникне і буде зруйнований, як пам'ятник Леніну.