THE HISTORY OF THE WELTKULTUREN MUSEUM
Unlike the many ethnographic museums that emerged from royal ‘cabinets of curiosities’, the Weltkulturen Museum in Frankfurt was founded by citizens for citizens. Its beginnings date from 1817, the founding year of the Senckenberg Natural History Society. This society built up collections in natural science and initially also in ethnography. Its ethnographic collection was given to the city of Frankfurt in 1877, and was housed in a dedicated ethnological section of the Frankfurt Historical Museum.
Dr. Bernhard Hagen in his office with his employees, ca 1910.
On 22 October 1904, the “Städtisches Völkermuseum” opened at Münzgasse 1. The museum’s founder and first director (until 1919) was the privy councillor and physician Dr. Bernhard Hagen. Because of its rapidly growing collections – in 1904 there were 4000 objects, by 1908 there were 16,000 – the museum moved to a new home after only four years.
On 22 October 1908, the museum reopened, now in the spacious premises of the Palais Thurn und Taxis at Große Eschersheimer Strasse 26. The ethnographic artefacts were presented in a permanent display and research collection along with smaller special exhibitions (sixteen of them up to 1944).
Boubacar Goudiaby, L'initiation, purchased 1987
In the period from 1919 to 1935, Dr. Johannes Lehmann, former assistant at the museum, was its acting director.
From 1935 to 1938, Professor Leo Frobenius directed the museum. According to the handover documentation, in 1935 the collection consisted of 30,075 objects. Frobenius was also the director of the Institut für Kulturmorphologie, and a tradition began: From then until 1969, the two institutions would be headed by the same person. The Palais Thurn und Taxis was renovated and redesigned in line with its new tasks.
When Leo Frobenius died on 3 August 1938, Dr. Adolf Ellegard Jensen, one of the museum’s curators, became the acting director. He remained in post until 1946. By the beginning of the Second World War, the “Städtisches Völkermuseum” had become Frankfurt’s most-visited museum.
In 1940, the museum was closed to the public. Dr. Karin Hahn-Hissink, an anthropologist attached to the museum, instigated and organised the evacuation of two-thirds of the museum’s collections to ten safe locations in Thuringia, Franconia and Bavaria.
Roberto O. Griot: Homenagem as domesticas,
mixed media, Salvador da Bahia, Brazil, 1991.
A bombing in March 1944 destroyed the museum in the Palais Thurn und Taxis with all its remaining ethnographic artefacts, photographic archives, collection records, and research and administration files. All that survived was the majority of the inventory books. Thanks to Karin Hahn-Hissink’s forward thinking, the evacuated artefacts were undamaged.
In the post-war period, Frankfurt’s museums lay in ruins. The collections that had been rescued were kept in cellars, bunkers and in an emergency storage. Some of these cultural treasures were presented in temporary exhibitions. In this period – between 1945 and 1972 – the “Städtisches Völkermuseum” created thirty-one exhibitions held in many different locations inside and outside the city of Frankfurt. The exhibitions provided information on the research and collection activities that were resumed soon after the end of the war (starting in the 1950s).
In 1946, Professor Adolf Ellegard Jensen was appointed director. Until 1965, he was simultaneously director of the museum, the Frobenius Institut (formerly the Institute for Cultural Morphology) and the newly established anthropology department at the University of Frankfurt. In 1946 the name of the museum was changed from “Städtisches Völkermuseum” to “Städtisches Museum für Völkerkunde” (Municipal Museum of Ethnology).
On 4 July 1954, the museum celebrated its fiftieth anniversary. Dr. vom Rath, the city councillor responsible for cultural affairs at the time, hoped to set aside a plot of land for a future new building, but despite the examination of twenty projects the plan could not be implemented.
In the 1960s, the museum’s name changed again, to “Museum für Völkerkunde der Stadt Frankfurt am Main” (Museum of Anthropology of the City of Frankfurt am Main).
Matthias Kauage: Kar bilong Minister Michael Somare,
felt pen on paper, Papua New Guinea, 1991.
From 1965 to 1966, Professor Carl August Schmitz was the director of the museum.
Professor Hermann Niggemeyer took on acting management of the museum in 1966 and was appointed director in 1967.
1969 saw the separation of the Frobenius Institut from the museum. The museum moved to a villa at Schaumainkai 29 on the bank of the River Main. The first plans were drawn up for a new building in the Museum Park, between villa 29 on Schaumainkai and the Kutscherhaus on Metzelerstraße, which is where the restoration workshops have been housed ever since. The new-build plans were never realised, and were officially abandoned in the 1980s.
From 1972 to 1983, Dr. Heinz Kelm was the director of the museum.
Partly influenced by the student movement of the 1960s, from the 1970s heated debates began over contemporary tasks and objectives of ethnographic museums as institutions. In these discussions, anthropology drew inspiration from sociology, and the Frankfurt museum’s educational mission was seen primarily as a sociopolitical one. Well into the 1980s, the museum defined itself as an information centre for the ‘Third World’, with changing exhibitions that introduced the public to the history and lifestyles of other cultures and offered information on their current situation, particularly problems of the present day. Moving through the thematically and regionally defined exhibitions, visitors were always confronted with their own society and especially with the destructive influence of imperialism and neo-imperialism on the cultures and economies of ‘Third World’ peoples. Great value was placed on the critical explanation of social contexts. In this period, there was a radical rejection of the dusty display cabinets and unrealistic dioramas that characterised most ethnographic museums of the day.
In 1983 Dr. Johanna Agthe – curator of the museum’s Africa collections – became the acting director (until 1985).
From 1985 to 1999, Professor Josef Franz Thiel was director.
In the mid-1980s, the “Museum für Völkerkunde der Stadt Frankfurt am Main” moved away from the model of the 1970s – that is, the primarily sociopolitical exhibition that shunned sensual aspects in its design. New approaches, topics and exhibition projects began to take shape.
For the first time, exhibitions addressed questions around the anthropology of religion, myth and the phenomenon of xenophobia, using cultural comparison and critical contextual presentation. In addition, contemporary art was introduced as a new focal point of collecting, even though at the time there was no consensus within museum anthropology that such art was worthy of collection and exhibition in an ethnographic museum.
Between 1985 and 1992, the second and third rounds of planning for a new museum of ethnology in the Museum Park were undertaken. In terms of content, detailed plans for the new building were completed right down to the selection of exhibits for each room. Despite this intensive preliminary work a lack of funds put paid to the new building.
Bingkali: Marriage Party, canvas, Bali, purchased 2007.
Working with the collection’s historical ethnographic photographs, Professor Josef Franz Thiel systematically built up an image archive for the museum. Since it was established in 1987, its holdings have grown steadily through gifts, bequests of private papers and new purchases.
In 1987, the museum’s biggest post-1945 exhibition opened at the Schirn Kunsthalle in Frankfurt am Main. Entitled “Neuguinea. Nutzung und Deutung der Umwelt“ (New Guinea. Uses and Interpretations of the Environment), the exhibition displayed very large objects that could never have been shown to Frankfurt citizens in the Schaumainkai villa.
In the 1990s, the museum was extended along Schaumainkai, adding the villas at nos. 35 and 37 to the existing premises at no. 29. The new villas, along with the workshops in the Kutscherhaus, were fully renovated. A few years later, the fourth set of plans took shape for a large ethnographic exhibition space, this time based on the designs of artist Claus Bury.
The association “Friends of the Weltkulturen Museum” was founded in 1993. Ever since then it has accompanied and supported the museum’s many different activities.
1997 saw the opening of “Galerie 37” in the villa at Schaumainkai 37, which presented changing exhibitions of contemporary works by artists from Africa, Asia, Oceania and America alongside historical artefacts from the collection. UNESCO recognised the Galerie 37 project as a contribution to the World Decade of Cultural Development due to its programme of presenting and promoting cultural identities.
From 1997 to 1998, the museum’s main building (Schaumainkai 29) remained closed for renovation.
In October 1998 the villa reopened with the exhibition “Talofa! Samoa, South Seas”.
The facades of the villas at nos. 35 and 37 were restored between 1988 and 2000.
From 1999, the acting directorship passed back to Dr. Johanna Agthe, curator of the Africa collection.
In 2000, Dr. Anette Rein became director of the museum (until 2008).
The “Interkulturelle Atelier“ (IKAT) was founded as a dedicated museum educational department.
In 2001, the museum was renamed “Museum der Weltkulturen” ("Museum of World Cultures").
Exhibitions and events cast a critical light on issues such as the meaning of life, death, ancestry, gender and age.
A fifth round of planning for a new exhibition building took place; this one, too, came to nothing.
Despite its new home on the southern bank of the Main, the museum continued the tradition of displaying its collections in different locations across Germany and abroad. Between 1975 and 2004, a total of thirty-nine of such large and small exhibitions were presented.
Monks play shell horns, Tibet 1972, Photo: Hermann Schlenker.
In 2003, the Museum der Weltkulturen launched an online magazine, “Journal Ethnologie” (headed by Ulrike Krasberg, who was responsible for the idea, project management and editing between 2003 and 2009). With sections on current topics, world music, interviews, exhibitions and media coverage, the journal published contributions by scholars in anthropology and cultural studies. www.journal-ethnologie.de
In 2004, discussions on the new building were resumed (sixth round of planning). This time the exhibition hall was to be combined with a parking lot underneath the river. Again, the plans were not realised.
On 22 October 2004, the museum celebrated its centenary. For the occasion, the Museum der Weltkulturen opened up parts of the museum’s collection that were usually closed to the public, presenting selected artefacts in the exhibition “Ansichtssachen aus 100 Jahren. Museum der Weltkulturen Frankfurt am Main” (Points of View from 100 Years).
From 2008 to 2010, Dr. Christine Stelzig, curator of the museum’s Africa collection, became the acting director.
In 2010, Dr. Clémentine Deliss was appointed director of the museum. Since then, the institution has been known as the “Weltkulturen Museum”.
For the seventh time, plans were drawn up for an extension to the museum. The architectural competition was won by the Berlin practice Kuehn Malvezzi, with designs that offered ideal spatial conditions for the museum’s role as a pioneering hub for exhibitions, education, research and artistic production. Because of the current budget situation, plans for an extension of the Weltkulturen Museum were postponed. The museum will now try to present some of its large-format treasures to the public outside its own limited spaces.
In 2011, the villas at the Schaumainkai were renovated.
On 4th February 2011, the “Weltkulturen Labor” opened in the villa at Schaumainkai 37. The villa houses exhibition spaces, the project space “Green Room”, an event room, guest apartments, studios, and the collection Visual Anthropology.
On 19th April 2011, the “Green Room” in the Weltkulturen Labor opened with the exhibition “DAN REES“. Since then ten exhibitions were shown there.
On 25th January 2012, the villa at Schaumainkai 29 reopened with the path-breaking exhibition “OBJECT ATLAS. Fieldwork in the Museum”.
The Weltkulturen Museum’s education department is located on the second floor of this villa.
Directors
Dr. Eva Ch. Raabe, Acting Director since 2015
Dr. Clémentine Deliss, Director 2010 - 2015
Dr. Christine Stelzig, Acting Director 2008 – 2010
Dr. Anette Rein, Director 2000 – 2008
Dr. Johanna Agthe, Acting Director 1998 - 2000
Prof. Dr. J. F. Thiel, Director 1985 – 1998
Dr. Johanna Agthe,Acting Director 1984 – 1985
Dr. Heinz Kelm, Director 1972 – 1983
Prof. Dr. Hermann Niggemeyer, Director 1966 – 1971
Prof. Dr. Carl A. Schmitz, Director 1965 – 1966
Prof. Dr. Adolf E. Jensen, Director 1946 – 1965
Dr. Karin Hahn-Hissink, Acting Director 1940 – 1945
Dr. Adolf E. Jensen, Acting Director 1938 – 1939
Prof. Dr. Leo Frobenius, Director 1934 – 1938
Dr. Johannes Lehmann, Acting Director 1919 – 1934
Dr. Bernhard Hagen, Director 1904 – 1919
Literature
- Johanna Agthe,1994, "Geschichte des Museums für Völkerkunde Frankfurt", unpublished manuscript.
- Museum der Weltkulturen, 2004, "Ansichtssachen. Ein Lesebuch zu Museum und Ethnologie in Frankfurt am Main."
- Hilmar Hoffmann, 2009, "Das Frankfurter Museumsufer".
fonte: @edisonmariotti #edisonmariotti
"Eu só quero pensar no futuro e não ficar triste." Elon Musk.
-
"I just want to think about the future and not be sad." Elon Musk.
This report is guaranteed to verify the address of the LINK above
Say no to fake News!
-
Esta reportagem tem a garantia de apuração do endereço do LINK acima.
Diga não às fake news!
-
Culture is not what enters the eyes and ears,
but what modifies the way of looking and hearing
A museum is not just a place for treasured artefacts,
but a vibrant space where history truly comes alive!
-
mas um espaço vibrante onde a história realmente ganha vida
--br via tradutor do google
A HISTÓRIA DO MUSEU DE WELTKULTUREN. Frankfurt
Ao contrário dos muitos museus etnográficos que surgiram a partir de "gabinetes de curiosidades" reais, o Museu Weltkulturen de Frankfurt foi fundado por cidadãos para cidadãos. Seu início data de 1817, ano fundador da Sociedade de História Natural Senckenberg. Esta sociedade construiu coleções em ciência natural e inicialmente também em etnografia. Sua coleção etnográfica foi entregue à cidade de Frankfurt em 1877 e foi abrigada em uma seção etnológica dedicada ao Museu Histórico de Frankfurt.
Em 22 de outubro de 1904, o “Städtisches Völkermuseum” foi inaugurado em Münzgasse 1. O fundador e primeiro diretor do museu (até 1919) foi o conselheiro privado e médico Dr. Bernhard Hagen. Devido às suas coleções em rápido crescimento - em 1904 havia 4000 objetos, em 1908 havia 16.000 - o museu se mudou para uma nova casa depois de apenas quatro anos.
Em 22 de outubro de 1908, o museu reabriu, agora nas espaçosas instalações do Palais Thurn und Taxis na Große Eschersheimer Strasse 26. Os artefatos etnográficos foram apresentados em uma exposição permanente e coleção de pesquisa junto com pequenas exposições especiais (dezesseis deles até 1944). ).
No período de 1919 a 1935, o Dr. Johannes Lehmann, ex-assistente do museu, foi seu diretor em exercício.
De 1935 a 1938, o professor Leo Frobenius dirigiu o museu. Segundo a documentação de entrega, em 1935 a coleção consistia em 30.075 objetos. Frobenius também foi o diretor do Institut für Kulturmorphologie, e uma tradição começou: A partir de então até 1969, as duas instituições seriam chefiadas pela mesma pessoa. O Palais Thurn und Taxis foi renovado e redesenhado de acordo com suas novas tarefas.
Quando Leo Frobenius morreu em 3 de agosto de 1938, o Dr. Adolf Ellegard Jensen, um dos curadores do museu, tornou-se o diretor interino. Permaneceu no cargo até 1946. No início da Segunda Guerra Mundial, o “Städtisches Völkermuseum” tornou-se o museu mais visitado de Frankfurt.
Em 1940, o museu foi fechado ao público. A doutora Karin Hahn-Hissink, antropóloga ligada ao museu, instigou e organizou a evacuação de dois terços das coleções do museu para dez locais seguros na Turíngia, Franconia e Baviera.
Um bombardeio em março de 1944 destruiu o museu no Palais Thurn und Taxis com todos os artefatos etnográficos, arquivos fotográficos, registros de coleção e arquivos de pesquisa e administração restantes. Tudo o que sobreviveu foi a maioria dos livros de inventário. Graças ao pensamento avançado de Karin Hahn-Hissink, os artefatos evacuados não foram danificados.
No período pós-guerra, os museus de Frankfurt estavam em ruínas. As coleções que foram resgatadas foram mantidas em porões, bunkers e em um depósito de emergência. Alguns desses tesouros culturais foram apresentados em exposições temporárias. Neste período - entre 1945 e 1972 - o “Städtisches Völkermuseum” criou trinta e uma exposições realizadas em muitos locais diferentes dentro e fora da cidade de Frankfurt. As exposições forneceram informações sobre as atividades de pesquisa e coleta que foram retomadas logo após o fim da guerra (a partir da década de 1950).
Em 1946, o professor Adolf Ellegard Jensen foi nomeado diretor. Até 1965, ele era simultaneamente diretor do museu, o Frobenius Institut (antigo Instituto de Morfologia Cultural) e o recém-criado departamento de antropologia da Universidade de Frankfurt. Em 1946, o nome do museu foi alterado de “Städtisches Völkermuseum” para “Städtisches Museum für Völkerkunde” (Museu Municipal de Etnologia).
Em 4 de julho de 1954, o museu celebrou seu quinquagésimo aniversário. O Dr. vom Rath, o conselheiro da cidade responsável pelos assuntos culturais da época, esperava reservar um terreno para um futuro prédio novo, mas, apesar do exame de vinte projetos, o plano não pôde ser implementado.
Na década de 1960, o nome do museu mudou novamente, para “Museum für Völkerkunde der Stadt Frankfurt am Main” (Museu de Antropologia da Cidade de Frankfurt am Main).
De 1965 a 1966, o professor Carl August Schmitz foi o diretor do museu.
O professor Hermann Niggemeyer assumiu a gestão do museu em 1966 e foi nomeado diretor em 1967.
1969 viu a separação do Frobenius Institut do museu. O museu mudou-se para uma villa em Schaumainkai 29, na margem do rio Meno. Os primeiros planos foram elaborados para um novo edifício no Parque dos Museus, entre a vila 29 em Schaumainkai e a Kutscherhaus em Metzelerstraße, que é onde as oficinas de restauração foram abrigadas desde então. Os novos planos de construção nunca foram realizados e foram oficialmente abandonados nos anos 80.
De 1972 a 1983, o Dr. Heinz Kelm foi o diretor do museu.
Parcialmente influenciado pelo movimento estudantil da década de 1960, a partir da década de 1970, começaram os debates acalorados sobre as tarefas e objetivos contemporâneos dos museus etnográficos como instituições. Nessas discussões, a antropologia se inspirou na sociologia, e a missão educacional do museu de Frankfurt foi vista principalmente como uma missão sociopolítica. Bem na década de 1980, o museu definiu-se como um centro de informações para o "Terceiro Mundo", com exposições mutáveis que introduziram o público à história e ao estilo de vida de outras culturas e ofereceram informações sobre sua situação atual, particularmente os problemas atuais. Percorrendo as exposições tematicamente e regionalmente definidas, os visitantes sempre foram confrontados com sua própria sociedade e especialmente com a influência destrutiva do imperialismo e do neo-imperialismo nas culturas e economias dos povos do "Terceiro Mundo". Grande valor foi colocado na explicação crítica dos contextos sociais. Nesse período, houve uma rejeição radical dos expositores empoeirados e dos dioramas irreais que caracterizavam a maioria dos museus etnográficos da época.
Em 1983, a dra. Johanna Agthe - curadora das coleções de África do museu - tornou-se o diretor em exercício (até 1985).
De 1985 a 1999, o professor Josef Franz Thiel foi diretor.
Em meados da década de 1980, o “Museu da Völkerkunde der Stadt Frankfurt am Main” afastou-se do modelo dos anos 1970 - isto é, a exposição essencialmente sociopolítica que evitava aspectos sensuais em seu design. Novas abordagens, tópicos e projetos de exposições começaram a tomar forma.
Pela primeira vez, as exposições abordaram questões em torno da antropologia da religião, do mito e do fenômeno da xenofobia, usando comparação cultural e apresentação contextual crítica. Além disso, a arte contemporânea foi introduzida como um novo ponto focal de coleta, embora na época não houvesse consenso dentro da antropologia do museu de que tal arte fosse digna de coleção e exibição em um museu etnográfico.
Entre 1985 e 1992, foram realizadas as segunda e terceira rodadas de planejamento de um novo museu de etnologia no Parque dos Museus. Em termos de conteúdo, os planos detalhados para o novo prédio foram concluídos até a seleção de exposições para cada sala. Apesar deste trabalho preliminar intensivo, falta fundos para o novo edifício.
Trabalhando com as fotografias etnográficas históricas da coleção, o professor Josef Franz Thiel construiu sistematicamente um arquivo de imagens para o museu. Desde que foi criada em 1987, suas participações cresceram de forma constante por meio de presentes, legados de papéis privados e novas compras.
Em 1987, a maior exposição pós-1945 do museu foi inaugurada no Schirn Kunsthalle em Frankfurt am Main. Intitulado “Neuguinea. Nutzung und Deutung der Umwelt “(Nova Guiné. Usos e Interpretações do Meio Ambiente), a exposição mostrava objetos muito grandes que nunca poderiam ter sido mostrados aos cidadãos de Frankfurt na vila de Schaumainkai.
Na década de 1990, o museu foi ampliado ao longo de Schaumainkai, acrescentando as moradias nos nos. 35 e 37 para as instalações existentes no no. 29. As novas moradias, juntamente com as oficinas da Kutscherhaus, foram totalmente renovadas. Alguns anos depois, o quarto conjunto de planos tomou forma para um grande espaço de exibição etnográfica, desta vez baseado nos desenhos do artista Claus Bury.
A associação “Amigos do Museu Weltkulturen” foi fundada em 1993. Desde então, tem acompanhado e apoiado as diversas atividades do museu.
Em 1997, foi inaugurada a “Galerie 37” na vila de Schaumainkai 37, que apresentou exposições em mutação de obras contemporâneas de artistas da África, Ásia, Oceania e América, juntamente com artefatos históricos da coleção. A UNESCO reconheceu o projeto Galerie 37 como uma contribuição para a Década Mundial do Desenvolvimento Cultural, devido ao seu programa de apresentação e promoção de identidades culturais.
De 1997 a 1998, o prédio principal do museu (Schaumainkai 29) permaneceu fechado para reforma.
Em outubro de 1998 a vila reabriu com a exposição “Talofa! Samoa, mares do sul ”.
As fachadas das moradias nos. 35 e 37 foram restaurados entre 1988 e 2000.
A partir de 1999, a direção interina passou de volta para a dra. Johanna Agthe, curadora da coleção africana.
Em 2000, o Dr. Anette Rein tornou-se diretor do museu (até 2008).
O “Interkulturelle Atelier” (IKAT) foi fundado como um departamento educacional dedicado ao museu.
Em 2001, o museu foi renomeado como "Museum der Weltkulturen" ("Museu das Culturas do Mundo").
Exposições e eventos lançam uma luz crítica sobre questões como o significado da vida, morte, ascendência, gênero e idade.
Uma quinta rodada de planejamento para um novo edifício de exposição aconteceu; este também não deu em nada.
Apesar de sua nova casa na margem sul do Meno, o museu continuou a tradição de exibir suas coleções em diferentes locais da Alemanha e do exterior. Entre 1975 e 2004, um total de trinta e nove de tais grandes e pequenas exposições foram apresentadas.
Em 2003, o Museum der Weltkulturen lançou uma revista online, “Journal Ethnologie” (dirigida por Ulrike Krasberg, responsável pela ideia, gerenciamento de projetos e edição entre 2003 e 2009). Com seções sobre temas atuais, world music, entrevistas, exposições e cobertura da mídia, a revista publicou contribuições de estudiosos em antropologia e estudos culturais. www.journal-ethnologie.de
Em 2004, as discussões sobre o novo prédio foram retomadas (sexta rodada de planejamento). Desta vez, a sala de exposições deveria ser combinada com um estacionamento embaixo do rio. Mais uma vez, os planos não foram realizados.
Em 22 de outubro de 2004, o museu celebrou seu centenário. Para a ocasião, o Museum der Weltkulturen abriu partes da coleção do museu que geralmente eram fechadas ao público, apresentando artefatos selecionados na exposição “Ansichtssachen aus 100 Jahren. Museu da Weltkulturen Frankfurt am Main ”(Pontos de vista dos 100 anos).
De 2008 a 2010, a Dra. Christine Stelzig, curadora da coleção África do museu, tornou-se a diretora interina.
Em 2010, o Dr. Clémentine Deliss foi nomeado diretor do museu. Desde então, a instituição é conhecida como o “Museu Weltkulturen”.
Pela sétima vez, foram elaborados planos para uma extensão do museu. A competição arquitetônica foi vencida pela prática de Berlim Kuehn Malvezzi, com projetos que ofereciam condições espaciais ideais para o papel do museu como centro pioneiro de exposições, educação, pesquisa e produção artística. Devido à atual situação orçamentária, os planos de extensão do Museu Weltkulturen foram adiados. O museu tentará agora apresentar alguns dos seus tesouros de grande formato ao público fora dos seus próprios espaços limitados.
Em 2011, as villas do Schaumainkai foram renovadas.
No dia 4 de Fevereiro de 2011, o “Weltkulturen Labor” abriu na vila de Schaumainkai 37. A moradia alberga espaços de exposição, o espaço do projecto “Sala Verde”, uma sala de eventos, apartamentos de hóspedes, estúdios e a colecção Antropologia Visual.
No dia 19 de abril de 2011, o “Salão Verde” do Laboratório Weltkulturen abriu com a exposição “DAN REES“. Desde então, dez exposições foram mostradas lá.
No dia 25 de janeiro de 2012, a vila de Schaumainkai 29 reabriu com a exposição inovadora “OBJECT ATLAS. Trabalho de campo no museu ”.
O departamento de educação do Museu Weltkulturen está localizado no segundo andar desta villa.
Diretores
Dr. Eva Ch. Raabe, diretor interino desde 2015
Dr. Clémentine Deliss, Diretor 2010 - 2015
Dr. Christine Stelzig, Diretora Interina 2008 - 2010
Dr. Anette Rein, Diretor 2000 - 2008
Dra. Johanna Agthe, Diretora Interina 1998 - 2000
Prof. Dr. J. F. Thiel, Diretor 1985 - 1998
Dra. Johanna Agthe, Diretora Interina 1984 - 1985
Dr. Heinz Kelm, Diretor 1972 - 1983
Prof. Dr. Hermann Niggemeyer, Diretor 1966 - 1971
Prof. Dr. Carl A. Schmitz, Diretor 1965 - 1966
Prof. Dr. Adolf E. Jensen, Diretor 1946 - 1965
Dr. Karin Hahn-Hissink, Diretor Interino 1940 - 1945
Dr. Adolf E. Jensen, Diretor Interino 1938 - 1939
Prof. Dr. Leo Frobenius, Diretor 1934 - 1938
Dr. Johannes Lehmann, Diretor Interino 1919 - 1934
Dr. Bernhard Hagen, diretor de 1904 a 1919
Literatura
- Johanna Agthe, 1994, "Geschichte des Museums für Völkerkunde Frankfurt", manuscrito não publicado.
- Museum der Weltkulturen, 2004, "Ansichtssachen. Museu Ein Lesebuch zu und Ethnologie em Frankfurt am Main".
--DEUTSCH via tradutor do google
ZUR GESCHICHTE DES WELTKULTUREN MUSEUMS
Anders als viele aus fürstlichen Kuriositätenkabinetten hervorgegangene Völkerkundemuseen ist das Frankfurter Museum eine Einrichtung, die von Bürgern für Bürger gegründet wurde. Seine Anfänge reichen in das Jahr 1817 zurück, das Gründungsjahr der Senckenbergischen Naturforschenden Gesellschaft. Diese legte neben naturwissenschaftlichen zunächst auch ethnografische Sammlungen an, die 1877 der Stadt Frankfurt übergeben wurden und im Historischen Museum eine eigene völkerkundliche Abteilung zugewiesen bekamen.
Am 22. Oktober 1904 wurde dann das „Städtische Völkermuseum“ im Gebäude Münzgasse 1 eröffnet. Museumsgründer und erster Museumsdirektor war Hofrat Dr. med. Bernhard Hagen (bis 1919). Wegen seiner schnell anwachsenden Sammlungen (1904: 4.000 Objekte; 1908: 16.000 Objekte) erhielt das Museum bereits nach vier Jahren ein neues Domizil.
Am 22. Oktober 1908 wurde das Museum in den weitläufigen Räumen des Palais Thurn und Taxis, Große Eschersheimer Str. 26 wiedereröffnet. Hier wurden die Ethnographika in einer permanenter Schau- und Studiensammlung sowie in einigen kleineren Sonderausstellungen (bis 1944 insgesamt 16 Stück) präsentiert.
1919 bis 1935 übernahm Dr. Johannes Lehmann, ehemaliger Assistent am Museum die kommissarische Leitung des Hauses.
1935 bis 1938 war Geheimrat Prof. Leo Frobenius Direktor des Museums. Die Sammlung umfasste zu diesem Zeitpunkt laut Übergabeprotokoll 30.075 Objekte. Zugleich war Frobenius Leiter des Forschungsinstituts für Kulturmorphologie. Eine Personalunion von Völkermuseum und Institut für Kulturmorphologie wurde eingeführt. Das Palais Thurn und Taxis wurde renoviert und entsprechend umgestaltet.
Nach Leo Frobenius Tod am 3. August 1938übernahm Dr. Adolf Ellegard Jensen, ein Kustos des Museums die kommissarische Leitung (bis 1946).
Bis zum Zweiten Weltkrieg entwickelte sich das Haus zum meist besuchten Museum der Stadt Frankfurt.
1940 wurde das Museum für die Öffentlichkeit geschlossen.
Dr. Karin Hahn-Hissink, eine am Museum angestellte Ethnologin, veranlasste und organisierte die Auslagerung von 2/3 der Sammlungen des Museums an zehn sichere Orte in Thüringen, Franken und Bayern.
Durch Bombenangriffe im März 1944 wurde das Völkermuseum im Palais Thurn und Taxis mitsamt aller darin verbliebenen Ethnographika, dem Fotoarchiv, der Sammlungsdokumentation als auch der Forschungs- und Verwaltungsunterlagen zerstört. Lediglich die meisten Inventarbücher blieben erhalten. Dank der Initiative von Karin Hahn-Hissink blieben die ausgelagerten Objekte unversehrt.
In der Nachkriegszeit (ab 1944) lagen die Frankfurter Museen in Trümmern. Die geretteten Sammlungen waren in Kellern, Bunkern und Ausweichlagern untergebracht. Teile dieser Kulturschätze wurden in wechselnden Ausstellungen präsentiert. So zeigte auch das Städtische Völkermuseum innerhalb von 27 Jahren (1945-1972) 31 Ausstellungen an den unterschiedlichsten Orten innerhalb und außerhalb der Stadt Frankfurt. Diese Ausstellungen informierten über Forschungs- und Sammeltätigkeiten, die schon bald nach Kriegsende (ab den 1950er-Jahren) wieder aufgenommen wurden.
1946 wurde Prof. Dr. Adolf Ellegard Jensen zum Direktor ernannt. Bis 1965 leitete er in Personalunion das Museum, das Frobenius-Institut (früher Institut für Kulturmorphologie) und das neugegründete Seminar für Völkerkunde an der Johann Wolfgang Goethe-Universität.
Zu diesem Zeitpunkt wurde das Haus in „Städtisches Museum für Völkerkunde“ umbenannt.
Am 4. Juli 1954 wurde das 50-jährige Jubiläum des Museums gefeiert. Der Wunsch des damaligen Kulturdezernenten Dr. vom Rath mit einem Grundstück für einen späteren Neubau aufzuwarten, ließe sich trotz der Prüfung von zwanzig Projekten nicht verwirklichen.
In den 1960er-Jahren erhielt das Museum den Namen „Museum für Völkerkunde der Stadt Frankfurt am Main“.
1965 bis 1966 war Prof. Dr. Carl August Schmitz Direktor des Museums.
Prof. Dr. Hermann Niggemeyer übernahm ab 1966die kommissarische Leitung des Hauses, bis er 1967 zum Direktor ernannt wurde.
1969 fand eine Trennung zwischen Frobenius-Institut und Museum statt. Letzteres wurde in eine Villa am Schaumainkai 29 umgesiedelt. Es kam zur 1. Planung eines Neubaus im Museumspark - zwischen der Villa 29 am Schaumainkai und dem sogenannten Kutscherhaus an der Metzelerstraße, worin seit dieser Zeit die Restaurierungswerkstätten untergebracht sind. Dieser Plan wurde nie realisiert und Anfang der 1980er-Jahre aufgegeben.
Von 1972 bis 1983 war Dr. Heinz Kelm Direktor des Museums.
Beeinflusst u.a. von der Studentenbewegung der 1960er-Jahre setzte ab den 1970er Jahren eine lebhafte Diskussion über zeitgemäße Aufgaben und Ziele der Institution Völkerkundemuseum ein. Daraufhin ließ sich die Ethnologie auch von der Soziologie inspirieren und der Bildungsauftrag im Museum für Völkerkunde der Stadt Frankfurt am Main wurde vor allem soziopolitisch verstanden.
Das Museum definierte sich bis in die 1980er-Jahre als Informationszentrum für die Dritte Welt, das in wechselnden Ausstellungen Geschichte und Lebensformen anderer Kulturen vorstellte und über ihre heutige Situation, vor allem über Probleme der Gegenwart informierte. Dabei wurden Besucher in den thematisch und regional begrenzten Ausstellungen stets auch mit der eigenen Gesellschaft konfrontiert, vor allem mit den zersetzenden Einflüssen von Imperialismus und Neoimperialismus auf Kultur und Wirtschaftsform der Völker der sogenannten Dritten Welt. Man legte großen Wert darauf, soziale Zusammenhänge in den Ausstellungen kritisch zu beleuchten. Es ging in jener Zeit vor allem auch um eine radikale Abkehr von „verstaubten Vitrinen“ und realitätsfernen Inszenierungen, die die meisten ethnologischen Museen jener Zeit charakterisierten.
1983 wurde Dr. Johanna Agthe, Kustodin des Museums, Abteilung Afrika (bis 1985) kommissarische Direktorin.
Von 1985 bis 1999 war Prof. Dr. Josef Franz Thiel Direktor des Museums.
Ab Mitte der 1980er-Jahren verabschiedete man sich im Museum für Völkerkunde Frankfurt von dem Konzept der 1970er-Jahre, d.h. der primär sozio-politischen Ausstellung, die sich in ihrer Gestaltung einer sinnlichen Annährung vehement verwehrte. Neue Ansätze, Themen und auch neue Ausstellungsprojekte wurden realisiert.
Fragestellungen der Religionsethnologie, der Mythenforschung, aber auch das Phänomen der Xenophobie wurden erstmals in kulturvergleichenden Ausstellungen dargestellt und Hintergründe kritisch beleuchtet. Außerdem wurde die zeitgenössische Kunst als neuer Sammlungsschwerpunkt eingeführt, obwohl man sich in der museumsethnologischen Diskussion damals noch längst nicht einig war, ob diese für ein ethnologisches Museum überhaupt „sammel- und ausstellungswürdig“ sei.
Zwischen 1985 und 1992 fanden die 2. und 3. Planung eines Neubaus für die Völkerkunde im Museumspark statt. Das inhaltliche Konzept für den Neubau war bis ins Detail fertiggestellt und die Auswahl der Exponate pro Raum bereits getroffen worden. Trotz intensiver Vorarbeiten wurde der Neubau wegen fehlender Gelder nicht realisiert.
Ausgehend von den in der Sammlung vorhandenen historischen ethnographischen Fotografien, baute Prof. Dr. Josef Franz Thiel systematisch ein Bildarchiv des Museums auf. Seit der Gründung des Archivs im Jahre 1987 ist der Bestand durch Schenkungen, Nachlässe, vor allem aber durch kontinuierliche Neuankäufe ständig angewachsen.
1987 wurde in der Kunsthalle Schirn Frankfurt am Main die größte Ausstellung des Museums nach 1945 eröffnet. Unter dem Titel „Neuguinea. Nutzung und Deutung der Umwelt“ wurden vor allem Objekte präsentiert, die das Museum wegen ihrer Höhe, Länge und Breite in der Villa am Schaumainkai den Bürgern Frankfurts niemals hätte zeigen können.
In den 1990er-Jahren erfolgte dann eine Erweiterung des Museums um die Villen Schaumainkai 35 und 37, die in der Folge ebenso wie die Werkstätten im Kutscherhaus komplett renoviert wurden. Einige Jahre später wurde erneut eine Ausstellungshalle für die Ethnologie nach dem Entwurf des Künstlers Claus Bury geplant (4. Planung).
1993 wurde der Freundeskreis des Weltkulturen Museums e.V. gegründet. Er begleitet und fördert die vielfältigen Aktivitäten des Hauses.
1997 wurde die Galerie 37 eröffnet. Somit konnten in der Villa Schaumainkai 37 in wechselnden Ausstellungen zeitgenössische Werke von Künstlern aus den Ländern Afrikas, Asiens, Ozeaniens und Amerikas gemeinsam mit historischen Sammlungsobjekten gezeigt werden. Mit diesem Programm der Darstellung und Förderung kultureller Identitäten wurde das Projekt der Galerie 37 von der UNESCO als Beitrag zur Weltdekade für kulturelle Entwicklung anerkannt.
Von 1997 bis 1998 blieb das Haupthaus des Museums (Schaumainkai 29) wegen Renovierungsarbeiten geschlossen. Im Oktober 1998 wurde es mit der Ausstellung „Talofa! Samoa, Südsee“ wiedereröffnet.
Die Außenfassaden der Villen Schaumainkai 35 und 37 wurden zwischen 1988 und 2000 renoviert.
Ab 1999 übernahm erneut Dr. Johanna Agthe, Kustodin des Museums, Abteilung Afrika, die Kommissarische Leitung des Hauses.
Im Jahre 2000 wurde Dr. Anette Rein Direktorin des Museums (bis 2008).
Das Interkulturelle Atelier (IKAT) wurde als eigene museumspädagogische Abteilung gegründet.
2001 wurde das Museum in „Museum der Weltkulturen“ umbenannt.
In Ausstellungen und Veranstaltungen wurden Themen wie Sinn des Lebens, Tod, Abstammung Geschlecht und Alter unter einem kritischen Blickwinkel aufgegriffen.
Es kam zur 5. Planung einer Ausstellungshalle für das Museum. Auch diese wurde nicht realisiert.
Trotz seines Domizils am südlichen Mainufer setzte das Museum die Tradition fort, seine Sammlungen an verschiedenen Orten im In- und Ausland zu zeigen – zwischen 1975 und 2004 in insgesamt 39 kleineren und größeren Ausstellungen.
2003 wurde das online Magazin „Journal Ethnologie“ vom Museum der Weltkulturen ins Leben gerufen (herausgegeben von Ulrike Krasberg - Konzeption, Projektleitung und Redaktion von 2003 bis 2009). Hier wurden unter den Rubriken „Aktuelle Themen“, „Weltmusik“, „Interview“, „Ausstellungen“ und „Medien“ Beiträge von EthnologInnen und KulturwissenschaftlerInnen in einer allgemein verständlichen Sprache veröffentlicht. www.journal-ethnologie.de
2004 entbrannte die Diskussion um einen Neubau (6. Planung) erneut. Vorgesehen waren Ausstellungsflächen in Kombination mit einem Parkhaus unter dem Main, die ebenfalls nicht realisiert wurden.
Am 22. Oktober 2004 wurde das 100-jährige Jubiläum des Museums gefeiert. Aus diesem Anlass öffnete das Museum der Weltkulturen den für Besucher sonst verschlossenen Bereich der museumseigenen Sammlung und präsentierte daraus ausgewählte Exponate in der Ausstellung „Ansichtssachen aus 100 Jahren. Museum der Weltkulturen Frankfurt am Main“
2008 bis 2010 übernahm Dr. Christine Stelzig, Kustodin des Museums, Abteilung Afrika die Kommissarische Leitung des Museums.
2010 wurde Dr. Clémentine Deliss zur Direktorin des Museums ernannt. Seit dem ist das Haus unter dem Namen „Weltkulturen Museum“ bekannt.
Zum 7. Mal wurde ein Erweiterungsbau des Weltkulturen Museums geplant. Den Wettbewerb gewann das Berliner Architektenbüro Kuehn Malvezzi, dessen Entwurf dem Museum als zukunftsweisende Ausstellungs-, Bildungs-, Forschungs- und Produktionsstätte ideale räumliche Voraussetzungen bietet. Auch dieses Vorhaben wurde nicht realisiert.Aufgrund der aktuellen Haushaltslage musste das Vorhaben für einen Erweiterungsbau des Weltkulturen Museums verschoben werden. Das Museum wird versuchen, einige der großformatigen Schätze seiner Sammlung auch außerhalb seiner begrenzten Räumlichkeiten der Öffentlichkeit zu präsentieren.
2011 wurden die drei Villen am Schaumainkai renoviert.
Am 4. Februar 2011 wurde das Weltkulturen Labor in der Villa Schaumainkai 37 eröffnet. Hier befinden sich Ausstellungsflächen der Projekt- und Ausstellungsraum Green Room, der Veranstaltungsraum, Gästewohnungen, Ateliers und die Sammlung Visuelle Anthropologie.
Die erste Ausstellung „DAN REES“ im Green Room des Weltkulturen Labors wurde am 19. April 2011 eröffnet. Seit dem wurden dort zahlreiche Ausstellungen gezeigt.
Am 25. Januar 2012 wurde die Villa Schaumainkai 29 mit der programmatischen Ausstellung „OBJEKT ATLAS – Feldforschung im Museum“ wiedereröffnet. Im zweiten Obergeschoss des Gebäudes befindet sich die Weltkulturen Vermittlung.
Im Mai 2015 übernahm Dr. Eva Ch. Raabe, Kustodin des Museums, Abteilung Ozeanien, die kommissarische Leitung des Museums.
Direktorinnen und Direktoren
Dr. Eva Ch. Raabe, Kommissarische Leitung seit 2015
Dr. Clémentine Deliss, Direktorin 2010 - 2015
Dr. Christine Stelzig, Kommissarische Leitung 2008 – 2010
Dr. Anette Rein, Direktorin 2000 – 2008
Dr. Johanna Agthe, Kommissarische Leitung 1998 - 2000
Prof. Dr. J. F. Thiel, Direktor 1985 – 1998
Dr. Johanna Agthe, Kommissarische Leitung 1984 – 1985
Dr. Heinz Kelm, Direktor 1972 – 1983
Prof. Dr. Hermann Niggemeyer, Direktor 1966 – 1971
Prof. Dr. Carl A. Schmitz, Direktor 1965 – 1966
Prof. Dr. Adolf E. Jensen, Direktor 1946 – 1965
Dr. Karin Hahn-Hissink, Kommissarische Leitung 1940 – 1945
Dr. Adolf E. Jensen, Kommissarische Leitung 1938 – 1939
Prof. Dr. Leo Frobenius, Direktor 1934 – 1938
Dr. Johannes Lehmann, Kommissarische Leitung 1919 – 1934
Dr. Bernhard Hagen, Direktor 1904 – 1919
Literatur
- Johanna Agthe,1994, „Geschichte des Museums für Völkerkunde Frankfurt“, unveröffentlichtes Manuskript.
- Museum der Weltkulturen, 2004, „Ansichtssachen. Ein Lesebuch zu Museum und Ethnologie in Frankfurt am Main“.
- Hilmar Hoffmann, 2009, „Das Frankfurter Museumsufer“.
--ucraniano via tradutor do google
ІСТОРІЯ ВЕЛТКУЛЬТУРНОГО МУЗЕЯ. Франкфурт.
На відміну від численних етнографічних музеїв, що виникли з королівських кабінетів цікавостей, музей Вельткультурен в Франкфурті був заснований громадянами для громадян. Його початок датується 1817 роком заснування суспільства природознавства Сенкенберга. Це суспільство народило колекції в природознавстві, спочатку також в етнографії. Його етнографічна колекція була передана місту Франкфурт в 1877 році і була розміщена у спеціальній етнологічній секції Франкфуртського історичного музею.
22 жовтня 1904 року в "Münzgasse 1" відкрився "Städtisches Völkermuseum". Засновник і перший директор музею (до 1919 року) був привізним радником та лікарем д-ром Бернгардом Хагеном. Завдяки своїм швидко зростаючим колекціям - в 1904 році було 4000 об'єктів, до 1908 р. Було 16 тис. - музей переїхав до нового будинку лише через чотири роки.
22 жовтня 1908 року музей знову відкрився, тепер у просторих приміщеннях Palais Thurn und Taxis на Große Eschersheimer Strasse 26. Етнографічні артефакти були представлені в постійній експозиції та дослідницькій колекції разом з невеликими спеціальними виставками (з них шістнадцять до 1944 року )
У період з 1919 по 1935 роки доктор Йоганнес Леманн, колишній помічник музею, був його виконуючим обов'язки директора.
З 1935 по 1938 рік професор Лео Фробеніус керував музеєм. Відповідно до документації з передачі, в 1935 колекція складалася з 30 075 об'єктів. Фробеніус був також директором Інституту культурології, і почалася традиція: з того часу до 1969 року ці два інституції очолили б одна і та сама особа. Palais Thurn und Taxis було відремонтовано та перероблено відповідно до своїх нових завдань.
Коли 3 серпня 1938 року, коли Лео Фробеніус помер, д-р Адольф Елегард Дженсен, один із кураторів музею, став виконуючим обов'язки директора. Він залишався на посаді до 1946 року. До початку Другої світової війни "Städtisches Völkermuseum" став музеєм у Франкфурті.
У 1940 році музей був закритий для публіки. Доктор Карін Ган-Хісінк, антрополог при музеї, заснував і організував евакуацію двох третин музейних колекцій до десяти надійних місць у Тюрінгії, Франконії та Баварії.
Бомбардування в березні 1944 р. Знищило музей у палаці Thurn und Taxis з усіма збереженими етнографічними артефактами, фотографічними архівами, документами збору та дослідженнями та адміністративними файлами. Все, що вижило, було більшістю інвентарних книг. Завдяки передовому мисленню Карін Хан-Хісінк, евакуйовані артефакти були неповноцінними.
У повоєнний період музеї Франкфурта лежали в руїнах. Кошти, що були врятовані, зберігалися в підвалах, в бункерах та в надзвичайній ситуації. Деякі з цих культурних цінностей були представлені на тимчасових виставках. У цей період - між 1945 і 1972 роками "Städtisches Völkermuseuse" створили тридцять одну виставку, що проводилася у багатьох різних місцях всередині та за межами міста Франкфурта. На виставках була представлена інформація про дослідження та колекторську діяльність, які були відновлені незабаром після закінчення війни (починаючи з 1950-х років).
У 1946 професор Адольф Елегард Дженсен був призначений директором. До 1965 року він був одночасно директором музею, Інститутом Фробеніуса (раніше - Інститутом культурної морфології) та новоствореним відділом антропології у Франкфуртському університеті. У 1946 році назва музею була змінена з "Städtisches Völkermuseum" на "Städtisches Museum für Völkerkunde" (Муніципальний музей етнології).
4 липня 1954 року музей відсвяткував своє п'ятдесятилетие. Доктор Вом Рат, міський радник, відповідальний за культурні справи того часу, сподівався відмовитися від земельної ділянки майбутньої нової будівлі, але незважаючи на вивчення двадцяти проектів, план не може бути реалізований.
У 1960-х роках назва музею знову змінилася на музей "Музей антропології міста Франкфурта-на-Майні" ("Museum für Völkerkunde der Stadt Frankfurt am Main").
З 1965 по 1966 рік професор Карл Август Шмітц був директором музею.
Професор Герман Ніггемейер взяв на себе діючу керівництво музею у 1966 році і був призначений директором у 1967 році.
1969 р. Відбулося відділення Інституту Фробеніуса від музею. Музей переїхав до вілли на Шаамінкай 29 на березі річки Майн. Перші плани були складені для нової будівлі в музейному парку, між віллою 29 на Шаамінькай та Куцхерхауз на Метцельштрассе, де з тих пір влаштовуються майстерні з реставрації. Плани новобудови ніколи не були реалізовані і офіційно були залишені в 1980-х роках.
З 1972 по 1983 роки доктор Хайнц Келм був директором музею.
Частково під впливом студентського руху 1960-х рр., Починаючи з 1970-х рр., Почалися жаркі дебати щодо сучасних завдань та цілей етнографічних музеїв як установ. У цих дискусіях антропологія надихала соціологію, і освітня місія Франкфуртського музею розглядалася в основному як суспільно-політична. Ще в 1980-і роки музей визначив себе інформаційним центром для "третього світу", змінюючи виставки, що ознайомили громадськість з історією та способом життя інших культур та надавали інформацію про їх поточну ситуацію, зокрема проблеми сучасності. Переходячи через тематично та регіонально визначені виставки, відвідувачі завжди стикалися зі своїм власним суспільством і особливо з руйнівним впливом імперіалізму та неоімперіалізму на культуру та економіку народів "третього світу". Велике значення було приділено критичному поясненню соціальних контекстів. У цей період було радикальне відкидання пильних дисплеїв і нереалістичних діорам, які характеризувалися більшістю етнографічних музеїв дня.
У 1983 році виконував обов'язки директора (до 1985 року) доктор Йоганна Агте - куратор колекції музею в Африці.
З 1985 по 1999 рік професор Йозеф Франц Тіел був директором.
У середині 1980-х років "Музей для волькеркунд-дер-стейт-Франкфурт-на-Майні" відійшов від моделі 1970-х років, тобто перш за все соціально-політичної виставки, яка відвернула чуттєві аспекти її дизайну. Нові форми підходів, теми та виставкові проекти почали формуватися.
Вперше на виставках були розглянуті питання про антропологію релігії, міфу та феномену ксенофобії, використання культурного порівняння та критичного контекстуального викладу. Крім того, сучасне мистецтво було представлено новим координаційним центром збору, хоча в той час в музейній антропології не було досягнуто консенсусу, згідно з яким таке мистецтво було гідно колекціонування та виставки в етнографічному музеї.
У період з 1985 по 1992 рік відбувся другий і третій раунди планування нового музею етнології в музейному парку. З точки зору змісту, детальні плани нового будівлі були завершені, аж до вибору експонатів для кожної кімнати. Незважаючи на таку інтенсивну попередню роботу, нестача коштів потрапляє на нове будівництво.
Працюючи з історичними етнографічними фотографіями колекції, професор Джозеф Франц Тієл систематично створив архів музейних зображень. З часу заснування в 1987 році, його частки постійно зростали через подарунки, заповіти приватних документів та нові покупки.
У 1987 році найбільша експозиція музею після 1945 року була відкрита в Schirn Kunsthalle у Франкфурті-на-Майні. Під назвою "Неугінея". На виставці "Nutzung und Deutung der Umwelt" (Нова Гвінея. Використання та інтерпретації навколишнього середовища), виставка показала дуже великі об'єкти, які ніколи не могли бути показані громадянам Франції на віллі "Шаумінаки".
У 90-х роках музей був розширений вздовж Шаамінькай, додавши вілли на нос. 35 та 37 до існуючих приміщень на № 29. Нові вілли, поряд з майстернями в Куцхерхаус, були повністю відремонтовані. Через кілька років четвертий набір планів сформувався на великому етнографічному виставковому просторі, на цей раз за проектами художника Клауса Бурі.
Асоціація "Друзі музею Вельткальтурен" була заснована в 1993 році. З тих пір вона супроводжувала та підтримувала безліч різноманітних заходів музею.
1997 рік відбувся відкриття "Galerie 37" у віллі на Schaumainkai 37, де представлені змінені виставки сучасних творів художників з Африки, Азії, Океанії та Америки поряд з історичними артефактами з колекції. ЮНЕСКО визнала проект Galerie 37 як внесок у Всесвітнє десятиріччя розвитку культури завдяки своїй програмі представлення та просування культурної ідентичності.
З 1997 по 1998 рік головний корпус музею (Шаамінкай 29) залишався закритим для реконструкції.
У жовтні 1998 року вілла знову відкрилася виставкою "Талофа"! Самоа, Південні моря ".
Фасади вілл на нос. 35 та 37 були відновлені в період між 1988 та 2000 роками.
З 1999 року виконуючий обов'язки директора повертається до доктора Йоганни Агте, куратора колекції Африки.
У 2000 році д-р Анетт Рейн стала директором музею (до 2008 року).
"Interculturelle Atelier" (IKAT) було створено як спеціалізований музейний освітній відділ.
У 2001 році музей був перейменований в "Museum der Weltkulturen" ("Музей світових культур").
Виставки та заходи висвітлюють важливі проблеми, такі як сенс життя, смерть, походження, стать та вік.
Відбувся п'ятий раунд планування нового виставкового комплексу; цей теж нічого не вийшло.
Незважаючи на новий будинок на південному березі Головної, музей продовжив традицію демонструвати свої колекції в різних місцях по всій Німеччині та за кордоном. У період з 1975 по 2004 рр. Було представлено в цілому тридцять дев'ять таких великих та малих виставок.
У 2003 році Музей Der Weltkulturen запустив онлайн-журнал "Journal Ethnologie" (на чолі з Ульріком Красберг, який відповідав за ідею, управління проектами та редагування у період з 2003 по 2009 роки). У розділах з актуальних тем, світової музики, інтерв'ю, виставок та висвітлення в засобах масової інформації, в журналі опубліковані вченими антропології та культурології. www.journal-ethnologie.de
У 2004 році було відновлено обговорення нового будівництва (шостий раунд планування). Цього разу виставковий зал повинен був бути об'єднаний з автостоянкою під річкою. Знову ж таки, плани не були реалізовані.
22 жовтня 2004 року музей відзначив своє сторіччя. Для цього Музей Дер Велткультун відкрив частини колекції музею, які зазвичай були закриті для публіки, виставивши обрані артефакти на виставці "Ansichtssachen aus 100 Jahren". Музей Дер Велткультуран Франкфурт-на-Майні "(Точки зору від 100 років).
З 2008 по 2010 рік виконуючий обов'язки директора став доктором Крістіною Стельзіг, куратором колекції музею Африки.
У 2010 році д-р Клементан Деліс був призначений директором музею. З того часу інститут був відомий як "Музей Weltkulturen".
У сьомий час були складені плани для продовження роботи музею. Архітектурний конкурс був завойований Берлінською практикою Kuehn Malvezzi, з дизайном, який запропонував ідеальні просторові умови для роботи музею як новаторського центру для виставок, освіти, досліджень та художнього виробництва. Через існуючу бюджетну ситуацію плану розширення музею Вельткультурен був перенесений. Тепер музей спробує представити деякі зі своїх великоформатних скарбів громадськості за межами власних обмежених площ.
У 2011 році були відремонтовані вілли на Шаумінкай.
4 лютого 2011 року у віллі "Шаамінкай 37" відкрито "Weltkulturen Labor". На віллі розташовані виставкові площі, простір проекту "Green Room", приміщення для проведення заходів, гостьові апартаменти, студії та колекція "Візова антропологія".
19 квітня 2011 року "Зелена кімната" в праці Weltkulturen відкрилася з виставкою "DAN REES". З тих пір там було показано десять виставок.
25 січня 2012 року вілла на Шаамінкай 29 була відкрита відкритою виставкою "OBJECT ATLAS". Обласна робота в музеї ".
Відділ освіти музею Weltkulturen знаходиться на другому поверсі цієї вілли.
Директори
Д-р Ева Ч. Раабе, виконуючий обов'язки директора з 2015 року
Доктор Клементан Деліс, директор, 2010 - 2015
Крістін Стельзіг, виконуючий обов'язки директора 2008 - 2010 рр
Д-р Анетт Рейн, директор 2000 - 2008
Доктор Йоганна Агте, виконуючий обов'язки директора 1998 - 2000 рр
Проф. Д-р J. F. Thiel, Директор 1985 - 1998
Доктор Йоганна Агте, виконуючий обов'язки директора 1984 - 1985 рр
Доктор Хайнц Келм, директор 1972 - 1983 рр
Професор д-р Герман Ніггемейер, директор 1966 - 1971 рр
Професор д-р Карл А. Шміц, директор 1965 - 1966 рр
Професор д-р Адольф Енсен, директор з 1946 - 1965 рр
Д-р Карин Ган-Хісінк, виконуючий обов'язки директора 1940 - 1945 рр
Д-р Адольф Енсенс, виконуючий обов'язки директора 1938 - 1939 рр
Проф. Д-р Лео Фробеніус, директор 1934 - 1938 рр
Йоханнес Леманн, виконуючий обов'язки директора 1919 - 1934 рр
Д-р Бернхард Хаген, директор 1904 - 1919 рр
Література
- Johanna Aghet, 1994, "Geschichte des Museums für Völkerkunde Frankfurt", неопублікований рукопис.
- Museum der Weltkulturen, 2004, "Анішцсачен. Ейн Лесебух з музею та етнології у Франкфурті-на-Майні".
- Хілмар Хоффманн, 2009, "Das Frankfurter Museumsufer".
--chines simplificado via tradutor do google
WELTKULTUREN博物馆的历史。法兰克福。
不同于从皇家内阁出现的许多民族志博物馆，法兰克福的Weltkulturen博物馆是由公民为公民创立的。它的创立始于森肯伯格自然历史学会创立年1817年。这个社会建立了自然科学藏书，最初也是在民族志。它的民族志收集于1877年送到法兰克福市，并被安置在法兰克福历史博物馆专门的民族学部分。
1904年10月22日，“StädtischesVölkermuseum”在Münzgasse1开幕。博物馆的创始人和第一任导演（直到1919年）是参议员兼医生Bernhard Hagen博士。由于其收藏量迅速增加 - 1904年有4000件物品，到1908年时有16,000件 - 博物馆仅用了四年时间便搬到了新家。
1908年10月22日，博物馆重新开放，现在位于GroßeEschersheimer Strasse 26的Palais Thurn und Taxis的宽敞的场地内。人类学文物被展示在一个永久陈列和研究收藏以及较小的特别展览中（其中十六个展览直到1944年）。
在1919年至1935年期间，博物馆前任助理Johannes Lehmann博士是其代理主任。
从1935年到1938年，Leo Frobenius教授指导博物馆。根据移交文件，1935年收集的物品有30,075件。 Frobenius也是文化研究所的主任，并开始了一项传统：从那时起直到1969年，这两个机构将由同一个人领导。 Palais Thurn und Taxis经过重新设计和重新设计，符合其新的任务。
当Leo Frobenius于1938年8月3日去世时，博物馆馆长之一Adolf Ellegard Jensen博士成为代理主任。直到1946年，他一直处于岗位。在第二次世界大战开始时，“StädtischesVölkermuseum”成为法兰克福参观人数最多的博物馆。
1940年，博物馆向公众开放。博物馆附属的人类学家Karin Hahn-Hissink博士鼓动并组织了三分之二的博物馆馆藏撤到图林根，弗兰科尼亚和巴伐利亚的十个安全地点。
1944年3月的一次轰炸摧毁了Palais Thurn und Taxis博物馆及其余所有人种学文物，摄影档案，收集记录以及研究和管理档案。所有存活的都是大部分库存书籍。感谢Karin Hahn-Hissink的前瞻性思考，疏散的文物完好无损。
在战后时期，法兰克福的博物馆已成为废墟。被救出的藏品被存放在地窖，掩体和应急储藏室内。其中一些文化珍品在临时展览中展出。在这段时间内（1945年至1972年），“StädtischesVölkermuseum”在法兰克福市内外的许多不同地点举办了三十一场展览。这些展览提供了战争结束后不久恢复研究和收集活动的信息（从20世纪50年代开始）。
1946年，Adolf Ellegard Jensen教授被任命为董事。直到1965年，他同时担任博物馆馆长，Frobenius Institut（前身为文化形态学研究所）以及法兰克福大学新成立的人类学系。 1946年，博物馆的名字从“StädtischesVölkermuseum”改为“StädtischesMuseumfürVölkerkunde”（市民族学博物馆）。
1954年7月4日，该博物馆庆祝成立五十周年。当时负责文化事务的市议员vom Rath博士希望为未来的新建筑留出一块土地，但尽管对20个项目进行了审查，但该计划无法实施。
在二十世纪六十年代，博物馆的名字再次变成了“美因河畔法兰克福博物馆”（法兰克福市人类学博物馆）。
从1965年到1966年，卡尔·奥古斯特·施密茨教授担任博物馆馆长。
Hermann Niggemeyer教授于1966年参加博物馆的代理管理，并于1967年被任命为董事。
1969年，Frobenius研究所从博物馆中分离出来。博物馆搬到了美因河畔的Schaumainkai 29的别墅。第一个计划是为博物馆公园内的一座新建筑而兴建的，这座建筑位于Schaumainkai的29号别墅和Metzelerstraße的Kutscherhaus之间，那里是修复工作坊的所在地。新建设计划从未实现，并于20世纪80年代正式废弃。
从1972年到1983年，海因茨凯尔姆博士是博物馆馆长。
部分受到20世纪60年代学生运动的影响，从20世纪70年代开始，对民族志博物馆作为机构的当代任务和目标进行激烈的争论。在这些讨论中，人类学从社会学中吸取了灵感，法兰克福博物馆的教育使命主要被看作是一种社会政治的使命。进入20世纪80年代，博物馆将自己定位为“第三世界”的信息中心，其中不断变化的展览向公众介绍了其他文化的历史和生活方式，并提供了有关其当前情况的信息，特别是当前的问题。在主题和区域界定的展览中，参观者总是面对自己的社会，尤其是帝国主义和新帝国主义对“第三世界”人民的文化和经济的破坏性影响。对社会环境的批判性解释提供了巨大的价值。在这个时期，人们对当时大多数民族志博物馆的特征进行了彻底的摒弃，这些展示柜和不切实际的立体布景。
1983年，博物馆非洲收藏馆馆长Johanna Agthe博士成为代理总监（直到1985年）。
从1985年到1999年，约瑟夫弗朗茨泰尔教授是导演。
在20世纪80年代中期，“美因河畔法兰克福博物馆”摆脱了20世纪70年代的模式 - 也就是主要的社会政治展览，它在设计中避开了感官方面。新的方法，主题和展览项目开始形成。
展览首次使用文化比较和批判语境表达方式，探讨围绕宗教人类学，神话和仇外现象的问题。此外，当代艺术被引入作为收藏的新焦点，尽管当时博物馆人类学尚未达成共识，认为这种艺术值得在民族志博物馆收藏和展览。
在1985年至1992年期间，博物馆公园开设了一个新的民族学博物馆的第二轮和第三轮计划。在内容方面，新建筑的详细计划已完成，直至每个房间的展品选择。尽管进行了大量的前期工作，但新建筑缺乏资金投入。
通过收藏的历史民族志照片，Josef Franz Thiel教授系统地为博物馆建立了一个图像档案。自1987年成立以来，其持股量稳步增长，通过捐赠，遗赠私人文件和新采购。
1987年，该博物馆最大的1945年后展览在美因河畔法兰克福Schirn Kunsthalle开幕。名为“Neuguinea。 Nutzung und Deutung der Umwelt“（新几内亚，环境的使用和解释），展览展示了非常大的物件，这些物件在Schaumainkai别墅中绝对不会被法兰克福市民看到。
在20世纪90年代，博物馆沿着Schaumainkai延伸，增加了别墅。第35号和第37号通知现有房地。 29.新的别墅，以及Kutscherhaus的车间都经过全面翻新。几年后，第四套计划成型为一个大型的民族志展览空间，这次是基于艺术家克劳斯·贝里的设计。
该协会“世界友好博物馆之友”成立于1993年。自那时起，它一直陪伴并支持博物馆的许多不同的活动。
1997年，在Schaumainkai 37的别墅中开设了“37画廊”，展出了来自非洲，亚洲，大洋洲和美洲的艺术家的当代作品展览以及收藏品中的历史文物。由于其展示和促进文化特性的计划，联合国教科文组织认识到Galerie 37项目是对世界文化发展十年的贡献。
从1997年到1998年，博物馆的主楼（Schaumainkai 29）仍然关闭进行装修。
1998年10月，别墅重新开放，展览“Talofa！萨摩亚，南海“。
在别墅的外墙。 1988年至2000年期间，35人和37人得到恢复。
从1999年开始，代理董事职位返回到非洲收藏馆馆长Johanna Agthe博士。
2000年，Anette Rein博士成为博物馆馆长（直到2008年）。
“Interkulturelle Atelier”（IKAT）成立为专门的博物馆教育部门。
2001年，博物馆更名为“世界文化博物馆”（Museum der Weltkulturen）。
展览和活动为诸如生命的意义，死亡，祖先，性别和年龄等问题提供了重要的启示。
第五轮规划新展览大楼举行;这也是一无所获。
尽管位于美因河南岸的新家，该博物馆延续了在德国各地和国外不同地点展示其收藏品的传统。 1975年至2004年间，共有三十九个这样的大型和小型展览。
2003年，博物馆der Weltkulturen发布了一个在线杂志“Journal Ethnologie”（由Ulrike Krasberg负责，负责2003年至2009年的想法，项目管理和编辑工作）。通过关于当前主题，世界音乐，访谈，展览和媒体报道的章节，该杂志发表了人类学和文化研究学者的贡献。 www.journal-ethnologie.de
2004年，对新大楼的讨论重新开始（第六轮计划）。这次展览厅将与河流下方的停车场相结合。这些计划再一次没有实现。
2004年10月22日，该博物馆庆祝其百年诞辰。在此之际，Museum der Weltkulturen博物馆收藏的部分作品通常对公众不公开，并在展览“Ansichtssachen aus 100 Jahren”中展示了精选的文物。美因河畔法兰克福博物馆“（100年的观点）。
从2008年到2010年，博物馆非洲收藏馆馆长Christine Stelzig博士成为代理总监。
2010年，ClémentineDeliss博士被任命为博物馆馆长。此后，该机构被称为“世界文化博物馆”。
这是第七次为博物馆的扩建制定计划。柏林实践Kuehn Malvezzi赢得了建筑竞赛，其设计为博物馆作为展览，教育，研究和艺术生产的先驱中心提供了理想的空间条件。由于目前的预算情况，延长了Weltkulturen博物馆的延期计划。博物馆现在将尝试在其有限的空间之外向公众展示它的一些大幅面珍品。
2011年，Schaumainkai的别墅进行了翻修。
2011年2月4日，Schaumainkai 37号别墅开设了“Weltkulturen Labor”。别墅拥有展览空间，项目空间“绿色房间”，活动室，客房，工作室以及视觉人类学系列。
2011年4月19日，Weltkulturen劳工的“绿色房间”在“DRE REES”展览开幕。从那以后展示了十个展览。
2012年1月25日，Schaumainkai 29的别墅以开创性的展览“OBJECT ATLAS”重新开放。在博物馆的田野工作“。
Weltkulturen博物馆的教育部门位于这栋别墅的二楼。
董事
Eva Ch。博士Raabe，自2015年起担任代理总监
ClémentineDeliss博士，导演2010 - 2015
Christine Stelzig博士，代理总监2008 - 2010
Anette Rein博士，导演2000 - 2008
代理主任Johanna Agthe博士1998 - 2000年
J. F. Thiel博士，导演1985 - 1998
代理主任Johanna Agthe博士1984 - 1985年
Heinz Kelm博士，主任1972 - 1983
Hermann Niggemeyer教授，导演1966 - 1971年
Carl A. Schmitz教授，导演1965-1966
Adolf E. Jensen博士，导演1946 - 1965年
代理总监Karin Hahn-Hissink博士1940-1945
代理董事Adolf E. Jensen博士1938年至1939年
Leo Frobenius教授，1934 - 1938年主任
约翰内斯莱曼博士，代理主任1919-1934
Bernhard Hagen博士，主任1904-1919
文学
- Johanna Agthe，1994年，“法兰克福博物馆法兰克福博物馆”，未发表手稿。
- Museum der Weltkulturen，2004，“Ansichtssachen。Ein Lesebuch zu Museum und Ethnologie in Frankfurt am Main。”
- Hilmar Hoffmann，2009，“Das Frankfurter Museumsufer”。
Nenhum comentário:
Postar um comentário